Володимир — митець, який замінив традиційне полотно металом, а пензель — зварювальним апаратом. Його роботи — це не просто скульптури чи картини, це застиглі у формі емоції, що пройшли крізь очищення вогнем. У цій розмові ми занурюємося у світ, де метал стає пам'яттю, а мистецтво — маніфестом єдності.
Володимире, Ви свідомо обрали зварювальний апарат та кислоту замість традиційних матеріалів. Як почався Ваш шлях, і що надихнуло використовувати вогонь і метал як основні інструменти?
Мій шлях у мистецтві ніколи не був запланованим. Я не прокинувся з думкою стати художником і не йшов класичним маршрутом через академії. Це був внутрішній виклик — потреба висловити те, для чого бракувало слів. Я виношував цю ідею декілька років і у певний момент зрозумів: пензель для мене може стати занадто «тихим». Мені потрібна була напруга, ризик, опір.
Тому зварювальний апарат, вогонь і метал стали заміною традиційним матеріалам. Метал не дозволяє прикрашати реальність. Вогонь змушує бути уважним і відповідальним. Тут немає права на фальш — і саме це мене привабило.
Ваша творчість — це перетворення болю в мову металу. Як українська душа та американський досвід у Чикаго вплинули на Вашу філософію?
Я народився в Україні — країні з глибокою пам’яттю, болем і силою виживання. Українська душа — це вміння відчувати глибоко й не відводити погляд від складних тем. Чикаго ж, де сформувався мій професійний шлях, навчив мене масштабу, дисципліни й сміливості мислити глобально. У моїй творчості ці два світи не конфліктують — вони доповнюють одне одного. Україна дала мені сенс, а Америка — простір, щоб цей сенс звучав голосно.
Що для Вас символізує вогонь, і як цей образ допомагає висловити вдячність українським воїнам?
Вогонь для мене — це очищення, правда і відродження. Він спалює зайве, але залишає сутність. Саме так я сприймаю український дух — його можна поранити, але неможливо зламати. Через вогонь у своїх роботах я висловлюю вдячність українським воїнам — людям, які пройшли крізь полум’я й залишилися світлом для інших.
Наскільки робота з вогнем і кислотою є контрольованою технікою, а наскільки — імпровізацією?
Мій процес — це діалог між контролем і стихією. Я точно знаю, що хочу сказати, але не завжди знаю, як саме метал відповіде. Кислота, вогонь, температура — вони живі. У цьому і є чесність процесу: я не змушую матеріал, я співпрацюю з ним.
Розкажіть про проєкт «Phoenix» для Burning Man 2023. Що для Вас означає участь у таких подіях?
“Phoenix” — це історія відродження після болю. Для мене було великою честю стати частиною команди й реалізувати цей проєкт власними руками. Burning Man — це простір, де мистецтво не прикрашає реальність, а говорить правду. Участь у таких подіях, як Burning Man чи Art Basel, дає можливість розповідати історію України мовою, яка не потребує перекладу — через форму, масштаб і енергію.
Ви створили понад 100 робіт за кілька років. Звідки береться натхнення для такого обсягу?
З життя. З болю, подій, розмов, навіть із тиші. У мистецтві для мене важливі техніка, філософія і емоція. Але саме емоція робить роботу живою. Без неї навіть найскладніша техніка залишається порожньою формою.
Ваш шлях розвивається у трьох напрямках: Мистецтво, Мода (IGNIS) та Книга. Як Ви їх поєднуєте?
Для мене це не окремі сфери, а єдина система, три форми однієї ідеї. Вони живляться з одного джерела: вогню, досвіду та потреби говорити зі світом чесно.
Мистецтво — це основа. Мій первинний інструмент висловлення. Метал для мене — це пам’ять, що фіксує емоції, як шрами на тілі.
Мода (IGNIS) — це рух. Продовження філософії у просторі щоденного життя. Це мистецтво, яке виходить за межі галереї й стає частиною людини.
Книга — це пам’ять і спадок. Якщо мистецтво говорить образами, то книга говорить словом і часом.
У центрі завжди стоїть бажання трансформувати біль у світло. Якщо завтра ця ідея потребуватиме іншої форми — я піду за нею.
Розкажіть детальніше про лінію одягу IGNIS. Як перенести «мову металу» в моду?
IGNIS — це спроба перенести внутрішню силу в форму, яку можна носити. Це не агресивна мода, а тиша, що має вагу. Я поставив собі питання: як передати вагу металу, не обтяжуючи тіло?
Відповідь прийшла через мінімалізм. Я не імітую метал буквально, а переношу його характер: міцність, витримку, сліди часу. Це проявляється через щільність тканин, чітку геометрію крою та металеві елементи, що нагадують зварювальні лінії. Палітра стримана: чорний, графітовий, попелястий — як слід жару після вогню. Це одяг для людей, які пройшли власний шлях і цінують сенс більше за логотип.
Проєкт металевої книги звучить унікально. Що Ви хочете донести через неї?
Ідея народилася з потреби зафіксувати сенси так, щоб їх неможливо було стерти. У цифровому світі все швидко зникає, а метал пам’ятає тепло рук і удари часу. Ця книга — маніфест єдності. Кожна сторінка може містити слова про мир, силу чи гідність різними мовами світу.
Це про те, що єдність не означає однаковість. Сторінки можуть мати різну текстуру чи шви — як і люди мають різний досвід — але разом вони формують ціле. Ця книга задумана як позачасовий об’єкт, що подорожуватиме світом і нагадуватиме: людство сильніше, коли пам’ятає разом.
Які емоції Ви прагнете викликати у глядачів? Чи були відгуки, які запам’яталися?
Я не прагну викликати конкретну емоцію. Я хочу, щоб люди зупинялися, думали, мовчали. Один із найцінніших відгуків був таким: “Я не знаю, що саме це означає, але я відчуваю”.
Як Ви бачите роль металу та вогню у сучасному мистецтві сьогодні?
Світ переживає надто багато потрясінь, щоб мистецтво залишалося декоративним. Метал і вогонь сьогодні — це мова напруги та трансформації. Метал зберігає сліди досвіду, а вогонь символізує момент переходу: коли біль починає перетворюватися на усвідомлення.
Суспільство готове до чесного мистецтва. Люди втомилися від поверхневості й готові дивитися на біль, якщо він трансформований у світло. Світло після болю — це не дешевий оптимізм, а тиха надія. Ми вчимося приймати мистецтво як простір зцілення.
