Мистецтво має дивовижну здатність пробуджувати наші найглибші почуття, повертати до дитячих мрій та нагадувати про те, що дійсно важливо. У цьому великому інтерв'ю художниця, педагог і активний резидент міжнародної платформи Global Talent Confederation Олена Федій ділиться власним баченням світу, повного краси, яку багатьом із нас так важко помітити у щоденній метушні. Вона розповідає про глибокий символізм своєї нової колекції, творчі здобутки своїх учнів-третьокласників, відважні арт-експерименти із природними матеріалами та про те, як через власне покликання й любов допомагає людям «прокинутися», віднайти свій внутрішній орієнтир і виростити власний квітник із здійсненних мрій.
Олено, минулого разу ви тільки починали роботу над колекцією «Світло», а нещодавно ваша однойменна картина прикрасила обкладинку великої виставки в Лондоні. Що ви відчули в той момент і як цей міжнародний успіх вплинув на ваше сприйняття власної творчості?
Дякую за це цікаве питання! Якщо чесно, я не очікувала, що засновники виставки оберуть мою картину для афіші. Я побачила її вже тоді, коли принесла свої роботи на експозицію. Це відчуття любові та радості просто не передати словами, адже історія картини знаходить відгук у серцях людей.
Я дуже хотіла, щоб глядачі, дивлячись на мою роботу, відчували світло всередині себе — як маленьку частинку світла Творця, Бога, який живе в кожному з нас. Це віра в добро, віра в самих себе та віра у творення. Коли я писала цю картину, то вкладала в неї максимум любові та віри.
У ваших нових картинах поруч із традиційними квітковими мотивами часто з’являються незвичні деталі — мильні бульбашки та яскраві діагональні промені. Який саме прихований сенс і символізм ви вкладаєте в ці образи?
Моя картина «Світло» має свою історію, легенду чи казку. Я вірю в те, що ми самі створюємо свою долю власними вчинками й думками.
Мильні бульбашки символізують наші мрії.
Промені (magic light) — це світло Творця, що живе в кожному з нас і допомагає жити й творити.
Квіти, що розпускаються на нашому власному полі — це наші здійснені мрії.
І кожен із нас матиме стільки квітів на своєму полі, скільки мрій він втілив у життя своєю працею.
Ви часто повторюєте, що багато чому вчитеся у своїх учнів, наприклад, не боятися безладу та сміливо експериментувати. Чи змінилися ваші власні техніки малювання або звички у майстерні під впливом дітей за останній рік?
Так, змінилися. Я спробувала створювати картини з лавандою з власного саду та експериментую з різними текстурами. Крім того, як подарунок викладача в кінці року я виготовила для своїх учнів магніти з власними малюнками — щоб моя частинка залишилася з ними назавжди.
Як саме вигадалася ідея додавати лаванду з власного саду в картини та які ще природні матеріали ви хотіли б спробувати?
Ідея прийшла сама собою: я просто працювала в саду, а у мене вдома росте дуже багато лаванди. От я й подумала: а що буде, якщо додати пахучу лаванду прямо до картини? Було дуже цікаво експериментувати. Картина й досі ціла і має чудовий аромат. Я просто обожнюю квіти й усе, що з ними пов’язане.
Коли відвідувачі виставок приходять подивитися на ваші нові полотна, які саме емоції чи думки ви прагнете пробудити в них у першу чергу?
Одну й ту саму роботу можна бачити по-різному. Наприклад, у мене є нова картина «Любов», де зображено багато сердець різної форми та кольору. Мені дуже цікаво запитувати у глядачів: «Що ви бачите?» або «Скільки сердець ви тут бачите?».
Відповіді завжди різні. Були дорослі, які взагалі не помітили жодного серця, що стало для мене шоком! А мої діти з арт-клубу нарахували навіть більше сердець, ніж я намалювала. Кожен бачить відповідно до свого рівня творчості.
Ваше мистецтво стає все більш популярним за кордоном. Як ви вважаєте, чому концепція вашого «внутрішнього квітучого саду» знаходить такий сильний відгук у серцях людей із зовсім різних країн та культур?
Я думаю, що незалежно від культури, всі люди мріють і намагаються створити свій квітковий сад за різних умов і різними способами. Усі хочуть бути щасливими. А створюючи власний сад і бачачи результат своєї праці, люди стають щасливішими. Щастя — у простих речах.
Чому, на вашу думку, дорослі на картині «Любов» не бачать сердець, а діти знаходять їх навіть більше, ніж ви намалювали?
У творчості та креативності діти, на мою думку, кращі за дорослих. Діти щиро вірять у дива, а дорослі — ні (ну хтось вірить, а хтось ні). Пам’ятаєте вислів, що художник — це той, хто дає можливість бачити?
Ви ділилися, що активно берете участь у виставках і публікуєтеся в журналах насамперед для того, щоб надихнути своїх учнів-третьокласників. Як діти та їхні батьки відреагували, коли дізналися, що робота їхньої вчительки стала обличчям престижної лондонської експозиції?
Це був неперевершений день з моїм Арт-клубом! Я запланувала арт-похід до бібліотеки, де проходила виставка, разом зі студентами школи, де працюю. Ми оглянули картини, я розповіла дітям історію кожного полотна, а після цього ми провели майстер-клас, де діти малювали власні історії. Це був незабутній день разом із батьками, студентами та колегами-вчителями.
Творчі поїздки з класом до музеїв та садів Лондона — це ваша унікальна фішка, де діти малюють просто на підлозі. Чи вдалося вам за останній час вигадати якісь нові цікаві маршрути або арт-експерименти для своїх вихованців?
Цього року ми відвідали British Museum, Tate Modern, St. Albans та Regent’s Park. І, звісно ж, усюди малювали олівцями просто на підлозі! Куди б я не подорожувала зі своїми студентами, у мене завжди із собою є олівці та чистий папір — це найкращий спосіб перепочити та відключитися від шаленого темпу Лондона.
Ми створили чимало спільних проектів. Роботи моїх студентів навіть були надруковані у збірниках та книжках Food Friends, Magnificent Monsters та Oceans.
Ви вже більше року є активним членом Global Talent Confederation. Що найважливішого та найціннішого відбулося з вами, вашим світоглядом та вашим мистецтвом за цей час у межах великого міжнародного проекту?
Я росту і розвиваюся разом із конфедерацією: створюю нові проекти, знайомлюся з цікавими та творчими людьми.
Найособливішим і найціннішим став проект для аукціону. Художники надіслали свої роботи до Лондона, і ми з дівчатами зібрали панно, яке потім продали на аукціоні, а зібрані кошти спрямували для дітей України. Це було найважливішим. А найнесподіванішим стало те, що одразу після аукціону у мене замовили картину для однієї неймовірної сім’ї.
Ви згадали про цю особливу картину після аукціону. Що це за робота та що ви відчували, пишучи полотно для конкретного дому?
Німецька жінка замовила картину для свого чоловіка на день народження. Вона хотіла, щоб на ній було два коні: чорний — мужній, незламний і вольовий, як її чоловік, та білий — ніжній і сильний водночас. Задача була непростою: передати їхнє справжнє кохання, на якому тримається наш світ.
Коли процес був майже завершений, замовниця приїхала до мене з дітьми підписати картину. Діти домальовували й підписували її разом зі мною. Я думала: «Яке диво у нас вийшло!». Відчуття були двоякі: з одного боку — відповідальність, щоб усе підійшло, а з іншого — величезна радість від можливості дарувати щастя.
Життя між шкільним класом, художньою майстернею та підготовкою до виставок потребує неймовірних зусиль. Чи бувають моменти, коли вам досі важко тримати цей темп, чи ви вже знайшли свій ідеальний рецепт балансу?
Чесно кажучи, ідеальний рецепт — це любов. Любити свою справу і все робити з любов’ю. Тоді знайдуться і час, і сили.
Яка велика творча мета чи глобальна мрія стоїть перед вами тепер, коли колекція «Світло» отримала таке гучне визнання і ви досягли нової планки як художниця?
Я планую подавати свою колекцію на літню виставку в Royal Academy of Arts (Summer Exhibition). Мрію, щоб її обрали, і моє «Світло» змогло побачити ще більше людей по всьому світу!
