Людмила Рябкова — художниця, чиє мистецтво стало символом вітальності та емоційної стійкості. Працюючи в авторській техніці пастозного імпресіонізму, вона перетворює полотна на об’ємні світи, сповнені світла та енергії. Ми поспілкувалися з Людмилою про її творчий шлях, міжнародне визнання та філософію «радості без меланхолії».
Людмило, ваш шлях у мистецтво розпочався з «випадкового моменту», який переріс у справжню пристрасть. Як ви вважаєте, чи була та перша зустріч із пензлем дійсно випадковістю, чи це був підсвідомий відгук вашої душі, яка довгий час шукала спосіб висловити накопичені емоції?
Зараз, озираючись назад, я все менше вірю у випадковості. Той перший момент був радше підсвідомною реакцією — ніби з часом накопичився внутрішній досвід, спостереження й емоції, і в певний момент з’явилася природна потреба знайти для цього візуальну форму. Пензель став не початком, а дозволом — дозволом говорити мовою кольору.
Ваша наставниця Ольга Дарчук відкрила для вас «світ яскравих кольорів». Яку головну професійну пораду або філософську думку ви отримали від неї, що й досі залишається «внутрішнім компасом» під час створення нових робіт?
Ольга навчила мене не боятися яскравих рішень, працювати з емоцією відкрито й довіряти інтуїції в процесі. З часом це перетворилося на внутрішній орієнтир, який допомагає покладатися на колір як на самостійний інструмент виразності.
Ви працюєте маслом і мастихіном, створюючи об’ємні, майже тактильні мазки. Чи відчуваєте Ви, що ця пастозна техніка є своєрідною скульптурною роботою на полотні, де колір отримує не лише візуальну, а й фізичну вагу?
Так, я справді сприймаю свою техніку як певну форму скульптури на полотні. Кожен мазок має вагу, напрям, напругу. Колір у пастозній техніці стає фізичним — його хочеться не лише бачити, а й відчувати. Це посилює сприйняття роботи й залучає глядача через фактуру.
Ваша техніка вимагає великої кількості фарби та фізичної енергії. Чи є у вас певний ритуал перед початком роботи над великим полотном, і чи бувають моменти, коли картина «диктує» вам свою волю, змушуючи змінити палітру прямо в процесі нанесення мазка?
Так, моя техніка потребує фізичної енергії. Перед великим полотном я намагаюся зібрати внутрішню тишу — без зайвих думок, без поспіху. Мені важливо відчути стан, з якого народиться перший мазок. І так, буває, що картина змінює хід роботи. Я можу планувати одну палітру, але в процесі розумію: вона просить іншого світла, іншої температури кольору. У такі моменти я довіряю інтуїції. Живопис — це завжди діалог, і інколи полотно справді веде.
Особливе місце у вашому серці займає портрет матері Ван Гога. Що ви відчули, коли вдихнули колір у цей образ через власну об’ємну техніку, і чи плануєте ви продовжувати серію робіт, які переосмислюють класичні образи через призму вашого позитивного імпресіонізму?
Працюючи над образом матері Ван Гога, відчувала глибоку повагу до класичної спадщини й водночас внутрішню свободу інтерпретації. Мені було важливо не відтворювати образ буквально, а додати до нього тепла й світла через власну оптику та фактуру. Наразі я не планую продовжувати цю серію.
Сьогодні моя увага зосереджена на серії «Неонові пейзажі», у якій я працюю з хроматичною абстракцією, ритмом кольору та просторовими рішеннями. Після професійного кураторського аналізу мого портфоліо я свідомо прийняла рекомендації щодо послідовності розвитку серій і зараз зосереджуюся на поглибленні обраного напряму. Для мене живопис — це безперервний процес дослідження й експерименту, де важливо не лише шукати нові форми, а й уважно вибудовувати власну художню траєкторію.
Ви згадали про роботу над серією «Неонові пейзажі» та перехід до хроматичної абстракції. Чи означає це, що ваш «радісний імпресіонізм» трансформується у щось більш філософське, де колір і ритм стають важливішими за саму форму предмета?
Перехід до хроматичної абстракції — це не відмова від «радісного імпресіонізму», а його природне продовження. Я завжди мислила кольором. Просто зараз форма іноді відступає, щоб дати більше простору ритму, напрузі й світлу. Для мене колір — це не декор, а мова. У «Неонових пейзажах» він стає більш самостійним, інколи навіть філософським. Але радість нікуди не зникає — вона просто стає глибшою. Це вже не лише емоція моменту, а досвід, прожитий через світло й контраст.
Ви вже понад рік є частиною Global Talent Confederation. Як ця приналежність до міжнародної конфедерації змінила ваше відчуття себе як професійної художниці, і які ключові зміни у вашому творчому житті відбулися за цей насичений період?
Членство в Global Talent Confederation стало важливим етапом професійного дорослішання. Я почала сприймати себе не лише як художницю, а як частину міжнародного мистецького діалогу. З’явилося більше впевненості, структурності, відчуття масштабу та відповідальності за власний голос.
За цей рік ви брали участь у багатьох творчих заходах. Які події чи проєкти стали для вас найбільш знаковими у 2024–2025 роках, і як вони вплинули на впізнаваність вашого стилю на міжнародній арені?
Початком нового етапу стала масштабна персональна виставка «Обійми кольором» у Києві, де понад 100 робіт цілісно представили мій стиль — яскравий, текстурний та емоційний. Знаковими стали міжнародні виставки в Лондоні, Лос-Анджелесі, Іспанії, Аргентині та Нью-Йорку, які вивели мою творчість за межі локального контексту.
Особливе місце посідає участь у проєкті Inside the Piano Gallery на Манхеттені, де моя робота «KOI Fish» надихнула композитора Margin Alexander на створення авторського музичного твору. Символічним виходом у глобальний простір стала трансляція картини «Груші» на Таймс-сквер у Нью-Йорку в межах проєкту Visual Art Journal. Важливим визнанням моєї діяльності також стало вручення Ордена «Іван Мазепа». Крім того, надзвичайно значущою є безстрокова виставка в межах проєкту «Покоління війни» у Буенос-Айресі біля Посольства України, що стала частиною тривалого культурного діалогу та міжнародної підтримки нашої держави.
Досвід проєкту Inside the Piano Gallery у Нью-Йорку, де ваша картина «зазвучала» через музику композитора, — це надзвичайний приклад діалогу. Чи не виникало у вас бажання провести в Україні подібний мультимедійний перформанс, де ваші пастозні полотна поєднувалися б із живою музикою або поезією?
Проєкт Inside the Piano Gallery став для мене дуже особистим і водночас несподіваним досвідом. Ініціатива народилася з боку композитора: саме музика стала відповіддю на мій живопис. Коли «KOI Fish» надихнула на створення окремого музичного твору, я відчула, що картина може звучати буквально — і це був справжній діалог, а не запланований перформанс. Повторити подібний формат штучно досить складно, адже такі речі працюють лише тоді, коли виникають органічно — з внутрішнього імпульсу двох митців. Водночас мені близька ідея мультимедійної взаємодії в Україні — не як ефектного шоу, а як камерного простору для глибокого переживання. Мої пастозні полотна мають фізичність і ритм, і жива музика чи поезія могли б не ілюструвати їх, а вступати з ними у рівноправний діалог.
У листопаді 2025 року ви стали учасницею ART TOUR Global Talent Confederation в Іспанії. Якими були ваші перші враження від іспанського сонця та архітектури, і чи знайшли ці південні контрасти відображення у вашій палітрі вже під час туру?
Іспанія зустріла світлом, ритмом і архітектурною сміливістю. У самому повітрі відчувається свобода та готовність до нових, нестандартних форм. Ці контрасти майже одразу відгукнулися в моїй роботі: з’явилися сміливіші поєднання кольорів і більше повітря між формами. Відвідування музеїв Пікассо та Далі у колі однодумців з Global Talent Confederation стало важливою частиною цього досвіду, додавши нових акцентів у сприйняття простору й кольору.
Професійне середовище часто дає імпульс для експериментів. Чи з'явилися у вашому арсеналі нові ідеї або технічні рішення після обміну досвідом з колегами з Конфедерації на спільних івентах та арт-поїздках?
Спілкування з колегами відкриває нові вектори для внутрішнього руху та переосмислення. Цей досвід підштовхнув мене до сміливіших експериментів із ритмом, масштабом і композиційною свободою, дозволивши працювати більш інтуїтивно. Моя техніка при цьому не змінилася — вона стала глибшою, точнішою й усвідомленішою.
Ви згадували проєкт «Покоління війни» в Аргентині та орден Івана Мазепи. Як ви відчуваєте, чи змінилася за останній рік місія вашого мистецтва? Чи стало воно для вас певною формою «м’якої сили», яка допомагає світові краще розуміти стійкість та вітальність української душі?
Моя місія не змінилася, але стала усвідомленішою. Проєкт «Покоління війни» та міжнародні події показали, що мистецтво дійсно може бути мовою, яка зрозуміла без перекладу. Я не прагну говорити гучними деклараціями. Але якщо мої роботи допомагають комусь у світі відчути силу, гідність і світло української культури — значить, це вже працює. Можливо, це і є форма «м’якої сили» — коли ти не переконуєш, а просто створюєш простір для відчуття.
Ви згадували про свою «упізнавану техніку» та мрію залишити свій внесок в історії мистецтва. Озираючись на успішний 2025 рік, які нові горизонти ви плануєте підкорити, і чи чекати нам на персональну виставку, яка об’єднає ваші «знакові груші» та нові іспанські враження?
2025 рік став для мене точкою внутрішнього усвідомлення власної впізнаваності та відповідальності за подальший рух. Я чітко відчула, що моя мова кольору, фактури й емоції вже читається глядачем, і саме це дає сміливість переходити до більш концептуальних проєктів, де важливим стає не лише образ, а й його глибший сенс. Персональні виставки заплановані наприкінці травня в Центральному Будинку художника та на початку листопада в Музеї-квартирі Павла Тичини у Києві. Мені справді близька ідея об’єднати «знакові груші» з новими іспанськими враженнями — як своєрідний діалог між формою, світлом і досвідом подорожі. Це буде продовження теми трансформації: знайомі образи отримають нову енергію, більше сонця, простору й сміливих пластичних рішень. Паралельно я планую активну участь у міжнародних мистецьких проєктах, арт-фестивалях та благодійних ініціативах, спрямованих на підтримку України. Для мене важливо, щоб мистецтво залишалося не лише естетичним висловлюванням, а й живою формою культурної присутності та діалогу зі світом.
