Мистецтво — це спосіб спілкування зі світом, у якому кожен мазок несе частинку душі художника. Сьогодні ми розмовляємо з Наталлією Кракнес, чия творчість, натхненна суворою красою Півночі та підживлена спортивною дисципліною, знаходить відгук у серцях людей по всьому світу. Наталія ділиться своїми думками про творчий процес, баланс між інтуїцією та академізмом, а також про те, чому щирість важливіша за будь-які алгоритми.
Наталліє, Ви обрали сучасний імпресіонізм і техніку Імпасто (рельєфні, густі мазки), що надає Вашим картинам неймовірного об’єму та динаміки. Що саме в роботі мастихіном і «змішуванні фарб прямо на полотні» дозволяє Вам виразити «задум прекрасного» і передати «магію фарб» краще, ніж традиційний гладкий живопис?
Для мене мастихін — це не просто інструмент, а спосіб говорити мовою емоцій. Він дозволяє працювати вільно, сміливо і залишати на полотні живу енергію кожного руху. Коли я змішую фарби прямо на поверхні картини, народжуються несподівані відтінки та кольорові переходи, які неможливо повністю спланувати заздалегідь. У цьому є особлива магія творчості. Фактурні мазки відбивають світло по-різному, тому картина ніби змінюється залежно від освітлення і точки зору глядача. Мені подобається, що така техніка допомагає передати не лише образ, а й настрій, рух, подих природи. Там, де гладкий живопис прагне до досконалості форми, мастихін дозволяє зберегти живу силу моменту і відчуття дива, яке виникає в процесі створення.
Робота мастихіном — це завжди елемент несподіванки. Чи траплялося у Вашій практиці, що фарба «вела» Вас, створюючи на полотні щось, чого Ви спочатку не планували, але що в результаті стало ключовим акцентом або навіть головним змістом усієї картини?
Так, і це відбувається досить часто. Особливо в інтуїтивному та абстрактному живописі, де неможливо заздалегідь передбачити результат. Іноді один несподіваний мазок або випадкове змішування кольорів відкривають зовсім новий напрямок для картини. Буває, що саме такі спонтанні рішення стають головним акцентом роботи і допомагають глибше розкрити її зміст. Іноді вони навіть допомагають у розкритті свого авторського стилю! Мене дуже захоплює цей процес. У ньому є відчуття відкриття і живого діалогу з полотном. Саме тому кожна картина стає для мене невеликою подорожжю, у якій кінцева точка не завжди відома заздалегідь. Я ж дуже спонтанна людина, тому все, що нове, незвичайне і несподіване, мені дуже близьке!
Вашим першим учителем був батько, який заохочував розписувати стіни, а потім Ви пройшли серйозне навчання в Норвегії. Як Ви балансуєте між інтуїтивною свободою батькових уроків та академічним мисленням, отриманим у художній школі, щоб зберегти свій унікальний почерк і не втратити індивідуальність?
Я дуже вдячна своєму батькові. Саме він навчив мене не боятися чистого аркуша, довіряти уяві й отримувати радість від самого процесу творчості. Завдяки йому мистецтво з самого дитинства асоціювалося в мене зі свободою. Академічне навчання дало мені інше — розуміння композиції, кольору, світла, професійні знання і дисципліну, а також навички створення і втілення задуму на полотні! Сьогодні я сприймаю ці два досвіди не як протилежності, а як дві важливі частини одного цілого. Академічні знання допомагають мені будувати картину, а інтуїція допомагає наповнити її життям і характером. Зазвичай я починаю роботу серцем, а потім підключаю знання і досвід. Такий баланс дозволяє мені зберігати власний голос у живописі й не втрачати ту щирість, з якої все колись почалося — з дитячого бажання малювати світ таким, яким я його відчуваю.
У минулому Ви професійно займалися волейболом, шахами та бігом. Як спортивне гартування, дисципліна і прагнення до перемоги з Вашого спортивного минулого допомагають Вам у художній творчості, особливо коли потрібно «працювати до 4 годин без перерви» і концентруватися на процесі?
Спорт навчив мене дисципліни, терпіння і вміння працювати на результат. У живописі, як і в спорті, талант важливий, але без щоденної праці складно досягти серйозного зростання. Коли я працюю над картиною багато годин поспіль, навіть ночами безперервно, мені допомагають саме спортивне гартування, концентрація і звичка не здаватися після перших труднощів і йти далі. Важливо ще рухатися до мети маленькими кроками, потихеньку, адже відразу нічого не буває! Ну і без натхнення і радості процесу — нікуди!
Ви згадували, що працюєте над картинами годинами, іноді «ночами безперервно». Чи існує для Вас особливий час доби або ритуал (музика, світло, тиша), який допомагає увійти в стан «потоку», коли мастихін і фарба стають продовженням Вашої думки?
Найбільше я люблю писати картини вранці. У цей час у мене багато свіжих сил, думок і нових ідей. Мені подобається відчуття чистого аркуша, коли попереду цілий день і здається, що можливо все.
Для мене дуже важливі тиша і денне світло. Я люблю працювати без музики, щоб ніщо не відволікало від внутрішнього діалогу з картиною. Живу на півночі Норвегії, де полярна ніч триває близько двох місяців. У цей період звичні межі між днем і вночі ніби зникають, і можна творити практично цілодобово. Іноді настільки занурююся в процес, що перестаю помічати час. У такі моменти мастихін стає продовженням руки, а фарби — продовженням думок і почуттів.
Переїзд у Тромсе справив незгладимий вплив, пробудивши «нові емоції» і натхнення. Як сувора, таємнича краса північної природи, фіорди та гори відображаються у Вашому сучасному імпресіонізмі? Ви прагнете зафіксувати пейзаж чи передати одухотворений стан природи, яка, за Вашими словами, «доповнює людину»?
Північна природа стала для мене справжнім джерелом натхнення. Мене приваблюють її сувора краса, мінливе світло, величні гори і відчуття нескінченного простору. У своїх роботах я рідко прагну просто зобразити пейзаж. Набагато важливіше передати його настрій, атмосферу і енергію. Я хочу показати природу як живого співрозмовника людини, здатного заспокоювати, надихати і допомагати краще зрозуміти самого себе. Дати відчути глядачеві, що природа і людина — це одне ціле!
Ви успішно брали участь у конкурсі Golden Time Talent, виборовши перше і третє місця. Яке значення для Вашої міжнародної кар’єри мала перемога в Лондоні, і як це визнання вплинуло на Вашу впевненість у своєму таланті, особливо враховуючи, що раніше Ви не надавали великого значення конкурсам?
Перемога стала для мене приємним сюрпризом і важливим етапом творчого шляху. Раніше я не надавала великого значення конкурсам і не наважувалася брати в них участь, але цей досвід показав, що мої роботи можуть знаходити відгук у людей. Нагороди не змінили моє ставлення до мистецтва, але додали впевненості й надихнули рухатися далі, не боячись нових викликів і випробувань!
Ваші роботи, що зображують тролів та мотиви Тромсе, виставлені в Музеї тролів і використовуються для сувенірів. Що для Вас означає бути художником, чия творчість стала частиною культурного ландшафту Північної Норвегії та увійшла в музейні експозиції?
Для мене це велика радість, честь і водночас відповідальність. Північна Норвегія стала моїм домом і джерелом натхнення, тому особливо приємно бачити, що мої роботи допомагають розповідати історії цього надзвичайно казкового за красою краю. Коли картини стають частиною музейних експозицій або сувенірної продукції, виникає відчуття, що мистецтво продовжує жити і радувати, знаходити нових глядачів.
Одна з найдивовижніших історій сталася завдяки листівці з репродукцією моєї картини. Кілька туристичних магазинів у Тромсе продають листівки з моїми арктичними сюжетами, і одного разу жінка, купивши таку листівку, вирішила знайти автора. Вона уважно розглянула підпис на листівці, знайшла мене через соціальні мережі і написала мені! Вона була зворушена моїм мистецтвом, і їй було цікаво дізнатися назву картини, історію її створення та моє повне ім’я. Мене дуже зворушило і надихнуло, що звичайна листівка викликала такий щирий інтерес! Наше спілкування продовжилося, і через деякий час вона придбала в мене ще й оригінальну картину. Ця історія нагадала мені, що мистецтво здатне долати будь-які відстані. Іноді одна маленька листівка може стати початком знайомства, яке переростає в справжній зв’язок між художником і глядачем. І ніколи не знаєш, кого вона знайде і надихне на іншому кінці світу!
Ви понад рік перебуваєте в проекті Global Talent Confederation, який об’єднує творчі таланти з усього світу. Як участь у цій міжнародній мережі сприяла Вашому професійному зростанню? Які нові події відбулися за цей період?
Цей проект подарував мені можливість стати частиною міжнародної творчої спільноти і здійснення моєї мрії!
За час участі я познайомилася з багатьма талановитими і чудовими художниками, отримала нові знання і натхнення. З’явилися нові виставки, публікації і цікаві творчі контакти. Це допомогло мені відчути себе частиною великого світового художнього простору і підійти трошечки ближче до моєї мети!
Ви заявили про амбітні плани: вступити на річний курс у Флоренції для освоєння портрета і вивчити такі стилі, як мізерабілізм, поп-арт і абстракціонізм. Що спонукає Вас виходити за рамки імпресіонізму і що Ви сподіваєтеся знайти в деталізації та інших, здавалося б, протилежних стилях?
Мені завжди цікаво вчитися і відкривати нові грані мистецтва, експериментувати! Імпресіонізм близький мені своєю емоційністю і свободою, але я впевнена, що розвиток починається там, де закінчується звичне і ти прагнеш чогось нового і незвіданого! Вивчаючи портрет, абстракцію, поп-арт або інші напрямки, я сподіваюся краще зрозуміти можливості художньої мови і збагатити власний стиль новими ідеями та прийомами.
У ваших роботах «живе частинка душі». Чи є серед них такі, з якими вам було найважче розлучатися?
Перш за все, я б сказала йому величезне спасибі. Саме батько першим побачив у мені любов до творчості, заохочував мої експерименти і ніколи не обмежував мою фантазію. Він дозволяв мені розписувати стіни і вірив у мої здібності ще тоді, коли я сама не розуміла, куди приведе мене цей шлях. Якби я могла дати йому пораду сьогодні, то сказала б: «Не здавайся і обов’язково йди до своєї мрії». Малювання і фотографія були його великою пристрастю, але через життєві обставини і фінансові труднощі він не зміг зробити їх своєю головною справою. Мені хотілося б, щоб він знав: талант і мрія заслуговують на те, щоб за них боротися. А ще я б запитала його: «Ти тоді справді вірив, що все це приведе мене так далеко?» Думаю, його віра в мене стала одним із найцінніших подарунків у моєму житті!
Ви прагнете до того, щоб природа і людина стали «одним цілим». В епоху стрімкого розвитку технологій та штучного інтелекту, якою, на Ваш погляд, є головна задача сучасного художника? Що залишиться тією «незамінною людською іскрою», яку не зможе передати жоден алгоритм?
Мені здається, чим більше у світі технологій, тим ціннішою стає справжня людська присутність у мистецтві. Штучний інтелект може створювати красиві зображення, але він не проживав життя художника, не відчував захоплення, біль, любов, самотність або натхнення. Картина — це не тільки зображення, це енергія людини, її досвід і погляд на світ. Завдання художника сьогодні — нагадувати людям про красу і важливість живих почуттів, про зв’язок із природою і самим собою. Саме ця щирість, ця людська іскра і робить мистецтво унікальним. Її неможливо запрограмувати, тому що вона народжується з прожитого життя і особистої, по-своєму унікальної історії кожного художника.
