Переїзд до іншої країни, зміна звичного середовища та професійна адаптація — складний виклик для будь-якого митця. Однак для української художниці та графічного дизайнера Марини Бутко цей шлях став продовженням її головної місії: зберігати культурний код рідної землі та відкривати його світові. Пройшовши шлях від академічного монументального живопису в Дніпрі до роботи в Кембриджі, Марина успішно об'єднує вікові традиції Петриківського розпису з сучасним цифровим дизайном та досліджує цілющу силу мистецтва. У цьому інтерв'ю Марина розповіла про свою творчу філософію, життя в Англії та про те, як народне мистецтво допомагає справлятися з психологічними травмами війни.
Марино, розкажіть, будь ласка, про ваш шлях від випускниці Художнього коледжу в Дніпрі до професійного графічного дизайнера в Кембриджі.
Мій шлях розпочався з фундаментальної освіти в Дніпропетровському художньому коледжі та Національному університеті за спеціальністю «монументальний живопис». Потім я пройшла через різні сфери: керувала ізостудією, створювала ескізи вітражів, розробляла колекції шпалер та керамічної плитки. Цей багаторічний практичний досвід роботи з матеріалами в поєднанні з освоєнням цифрових інструментів (Photoshop, Illustrator, Corel Draw) сформував мене як фахівця. У мене була дійсно улюблена робота в Україні.
Який досвід роботи дизайнером шпалер і плитки найбільше вплинув на ваш поточний художній стиль або підхід до дизайну?
Робота зі шпалерами та плиткою навчила мене мислити патернами, відчувати ритм орнаменту та розуміти, як колір і форма працюють у великому просторі. Це розвинуло в мені сувору технічну точність і вміння гармонійно адаптувати традиційні або складні художні мотиви під вимоги сучасного інтер’єрного дизайну та масового виробництва.
Як би ви описали свою творчу філософію або що для вас є найважливішим у мистецтві?
Для мене найважливіше — це безперервний зв’язок поколінь і цілюща, творча сила творчості. Моя філософія полягає в тому, щоб черпати натхнення з глибини історії мистецтв та природної гармонії, об’єднуючи їх у дизайні, який приносить людям естетичну та емоційну рівновагу.
Чому саме український народний живопис, зокрема Петриківський розпис, є вашою особливою пристрастю? Що в ньому вас найбільше приваблює?
Петриківський розпис — це частина моєї ідентичності та мого академічного бекграунду як майстра художнього розпису стін. Адже він зародився як прикраса українських хат. Мені нескінченно приваблює його життєствердна енергія, глибокий символізм і нерозривний зв’язок із природою, яку я так ціную. У ньому закладений неймовірний оптимізм, який зараз особливо необхідний.
Розкажіть детальніше про ваш дослідницький проєкт «Використання Петриківського розпису в психологічній допомозі та реабілітації під час і після війни». Що надихнуло вас на цю тему і які ваші очікування від цієї роботи?
Війна стала найважчим випробуванням, і я шукала спосіб застосувати свої навички для допомоги співвітчизникам. Петриківка з її яскравими, чистими кольорами та медитативним процесом створення мазків має величезний арт-терапевтичний потенціал. Я очікую, що цей проєкт доведе на практиці, як традиційне мистецтво допомагає людям знаходити внутрішню опору, знижувати тривожність і справлятися з травматичним досвідом.
Яким ви бачите майбутнє Петриківського розпису, враховуючи його захист ЮНЕСКО та вашу роботу над його застосуванням?
