Сьогодні ми знайомимося з творчістю Валерії Удалової — сучасної мисткині, яка працює на межі абстракції та сюрреалізму. Її роботи, відомі поціновувачам під псевдонімом Sabatovski, — це не просто полотна, а глибокі філософські послання, де «дерево життя» та людське серце стають провідниками у світ самопізнання. Творчість Валерії тісно переплетена з екологічним активізмом та гуманістичними цінностями, що підтверджується її співпрацею з міжнародною організацією Greenpeace. Про шлях від дитячого захоплення до масштабної виставки в Лондоні у 2026 році читайте в нашому ексклюзивному інтерв’ю.
Валеріє, з чого почалося ваше усвідомлене занурення у світ мистецтва? Чи пам'ятаєте ви той момент або подію, що підштовхнула вас обрати саме абстракцію та сюрреалізм як основні мови самовираження?
Я чесно зізнаюся, що потяг до мистецтва в мене був сильним ще з самого дитинства. Підозрюю, що треба подякувати моїм неймовірно талановитим близьким жінкам — тітоньці та бабусі. Наскільки цей потяг був свідомим чи ні — я не ставила тоді собі таке питання. Якщо чесно, то мистецтво, а особливо живопис, завжди було для мене більшим, ніж просто малювання чи можливість купити новеньку фарбу та гарно провести час. Я почала помічати прояви своєї трохи бунтівної натури ще на шкільних уроках з мистецтва: отримуючи завдання, я не поспішала просто сліпо його виконати, натомість намагалася додати якогось сенсу тому, що я відчуваю на момент роботи над малюнком.
Наразі я вже доросла. Зіткнувшись уже, на жаль, з двома війнами та озираючись на світ і людей навколо, я вже не хочу йти проти них, але натомість намагаюся знайти точку єднання світу, ту гармонію, яку, як мені здається, ми як людство потихеньку починаємо втрачати. Сюрреалізм для мене став ідеальним стилем, бо так у зашифрованій формі я можу надіслати людству послання.
Такі знакові для вас образи, як «дерево життя» та серце, з'явилися у ваших роботах із самого початку чи стали результатом тривалого пошуку?
Я пройшла довгий шлях у пошуку «того самого свого стилю». Достатньо багато років малювала лише портрети людей та тварин. Мені подобалося те відчуття «фотографування» пензлем або олівцем радісного моменту чийогось життя. Отримавши свої портрети, люди описували свої почуття щастя та теплоти, яке, як більшість казали, йде від серця. Тоді я зрозуміла, наскільки дійсно рідко ми звертаємось до свого серця, бо нас вчили слухати тільки розум, щоб «не наробити помилок». І я замислилася… А може, і справді іноді слухати серце — це і є відчувати життя?
Так, малюючи портрет за портретом, я почала потайки від усіх пробувати зобразити те, що в мене виходить від серця. Але що мені понад усе боліло? Що я можу зробити та чи взагалі можу? Найбільше враження на мене справив мультфільм «Король Лев», де батько Муфаса розповідав сину про «величне коло життя», де ми усі — одне ціле. Так з часом у моєму стилі з’явилося «Дерево життя» як символ єднання усього живого та моя перша картина у вже сформованому стилі — «We are all One» («Ми всі одне ціле»).
Які труднощі на початковому етапі кар'єри найсильніше вплинули на ваш творчий почерк? Як опір або, навпаки, підтримка середовища сформували вас як художницю?
Як я вже казала на початку, мені дійсно треба подякувати своїм тітоньці та бабусі за талант, який вони мені передали як наступному поколінню. Так само як і батькові, котрий ніколи не сумнівався у силі мого натхнення та моєї «легкої руки», як він жартома помічав. Але мій шлях не був настільки легким, як мені хотілося.
Незважаючи на успіхи у навчанні як науковиці, я все одно ніколи не покидала мистецтво, бо неможливо зупинити те, що йде з самого серця. Я чула різні думки: «щоб бути дійсно професіоналом у такій надскладній галузі, треба народитися Фрідою Кало або бути таким же ексцентричним, як Сальвадор Далі», «ти просто гаєш свій час»; деякі взагалі не вірили, що картини або портрети малюю я, знаючи про моїх талановитих близьких жінок.
Та чи це все зупинило мене? Як ви можете помітити, то аж ніяк! Бо кожне тепле слово, кожна посмішка, кожне прохання «а покажи і мені свої роботи», кожна приємна дискусія щодо того чи іншого художнього стилю дали мені зрозуміти, що мистецтво може об’єднати навіть сильніше, ніж багато хто може уявити.
Що для вас є первинним у центральних символах вашої творчості: їхній біологічний зв'язок із природою чи сакральний, духовний зміст, який вони несуть?
Для мене кожна картина та її головні символи несуть як сакральний зміст, так і показують біологічний зв’язок з природою. Подивіться на науковий фотознімок нервової системи людини. Чим він відрізняється від крони більшості дерев, які ми бачимо у парку, в лісах, просто на вулицях?
Я вважаю, що можна «розповісти» історію пензлем та показати духовне єднання із усім живим. Але можна також не забувати, що наша біологія та те, що ми вважаємо «сухими науковими фактами», — це теж частина сакрального, природного. Тому з повагою до своєї біологічної суті ми будемо жити і з повагою до нашого сакрального зв’язку з усім живим.
Ваші стилі вимагають від глядача активної роботи уяви. Чи важливо вам, щоб людина зчитала саме вашу задумку, чи ви вітаєте повну свободу інтерпретацій?
Для мене перш за все важливе те, що самі глядачі бачать та відчувають, коли дивляться на мої картини. Про що вони думають, коли бачать полотно вперше, а що — втретє чи вдесяте. Коли бачать наживо та коли бачать на фото або відео. Моя задача як мисткині — передати свої почуття на розсуд глядачеві. Мені важливо привернути увагу. Важливо, щоб глядачі замислювалися над своїм, навіть якщо вони знають ідею полотна, щоб навіть сперечалися, передавали свої думки близьким, мені. Це і є той зв’язок та те саме єднання, задля якого, на мою скромну думку, мистецтво повинно та буде жити.
Ви часто згадуєте терапевтичну роль живопису. Чи можете ви поділитися історією, коли ваше мистецтво допомогло об'єднати людей або стало для когось інструментом особистого зцілення?
Хоч моя ідея єднання та морального зцілення душевних ран є однією з центральних, але я ніколи навіть не могла уявити, що одна з моїх робіт зробить це настільки (як для мене, звичайно) масштабно. Картина «Серце, яке залишилося сильним» («Heart that remains strong») народилася з глибоко особистого почуття — міркування про хворобу, стійкість і тиху силу жінок. Вона натхненна двома жінками, які глибоко вплинули на моє життя: моєю бабусею, яка протистояла раку, і моєю молодшою сестрою, яка щодня живе з діабетом. Коли я показувала цю роботу друзям, колегам та просто хорошим знайомим, вони майже завжди ділилися зі мною своїм важким досвідом або досвідом своїх найближчих. Багато хто після розмови зі мною та побачивши це полотно, нарешті за довгий час дзвонили своїм батькам, забували образи на друзів та писали їм тепле «Привіт. Як ти?». Я була трошки шокована, але так задоволена, що хтось нарешті мав довгоочікувану розмову, у когось з’явилося натхнення, надія та розуміння, що життя не таке і погане, а час не такий і несправедливий, як може здаватися.
Передача картини до лондонського офісу Greenpeace — це сильний жест. Яке послання ви заклали в це полотно для тих, хто щодня займається порятунком планети?
Як велика шанувальниця діяльності організації, я досить довгий час хотіла подарувати одну зі своїх картин лондонському офісу. Так нарешті і зробила, хоча трохи сумнівалася, що Greenpeace прийме мій жест. Ця робота має проникливу назву «We are all One» («Ми всі одне ціле»), демонструючи, наскільки люди невіддільні від того, що вони так відчайдушно намагаються експлуатувати. Це мій знак підтримки для такої важливої організації. Авжеж, я сподіваюся, що зможу зробити більше, тому що зупинятися ще дуже і дуже рано. Я глибоко вірю, що мистецтво та екологічний активізм можуть працювати разом на благо нашої планети та нас самих.
У який момент ваша творчість неразривно переплелася з екологічним активізмом? Чи було це емоційним поривом, чи усвідомленим рішенням використовувати естетику як інструмент захисту природи?
Мій шлях до екоактивізму теж був довгим, як і мій шлях до «того самого мого стилю». Це почалося з обережного поводження зі сміттям, далі — поетапна відмова від пластику та виробів із хутра. У художньому плані мій шлях почався зі шкільної художньої виставки «Рятуйте ліс від пожеж». Нашим завданням було закликати людство (принаймні хоча б нашу школу та своїх батьків) бути обережними з оточуючим нас світом, частиною якого ми є. Згадуючи той вечір творчості вже у дорослому віці та дивлячись на роботи відомих екохудожників, таких як Banksy, Blu, Ернест Захаревич та інші, я зрозуміла: мистецтво — це не тільки про фарби, про щось незвичне, про історію, але це може також стати сильним жестом підтримки. Особливо у такій важливій темі, як збереження нашого єдиного дому — нашої Землі.
Як ви вважаєте, чи здатне візуальне мистецтво бути ефективнішим за цифри та факти в питаннях екології, і чи відчуваєте ви відповідальність за просвіту своєї аудиторії?
Безумовно, я вважаю, що мистецтво саме по собі не замінить цифри, факти, фізичну та фінансову допомогу. Але я беру на себе відповідальність впевнено та голосно заявити, що у такій нелегкій місії кожний голос, кожний небайдужий жест має велике значення.
Немає маленьких та великих добрих справ. Існують просто добрі справи та відкриті небайдужі серця, які ці жести роблять (звичайно, по силах та за своїми ресурсами). Сподіваюсь бути корисною теж.
Якщо озирнутися на ваші роботи різних років, як змінилася ваша технічна майстерність та робота з кольором? Які нові грані вашого «я» розкрилися в останніх полотнах?
Переглядаючи свої роботи з минулого та порівнюючи їх із сьогоднішніми, я помітила не лише сухе опрацювання техніки та покращення якості самих картин. Також я сама собі зазначила, і це помітили мої близькі, що мої полотна, їхній «настрій» та посил змінюються разом зі мною. Ще два-три роки тому я використовувала яскраву палітру кольорів, переважно червоні відтінки. Для мене це відчувалося як боротьба — чи то все ще зі світом, чи з самою собою. І, безумовно, це впливало на генерування самої ідеї роботи, на обережність (чи ні) мазків фарбою та навіть на розуміння моїх картин глядачами.
Наразі я відчуваю себе морально набагато краще, я більш впевнена у своїх ідеях та посилах, які хочу донести. Я все більше використовую теплі та «спокійні» відтінки, з’явилися навіть коричневий, зелений. Також стало більше акварельних фарб замість виключно акрилу. Я вибрала акварель як основний матеріал за її плинність і непередбачуваність. Для мене вона демонструє неконтрольовану природу емоцій — як життя може розпливатися, «кровоточити», але водночас створювати несподівану красу. Акварель потребує легкого самозречення, бо вона змушує мене довіряти процесу, так само як потрібно довіряти часу та зціленню.
Після численних перемог у міжнародних конкурсах (Golden Time Talent, Grand Final), що для вас сьогодні є справжнім визнанням — міжнародний статус чи «тихий діалог» глядача з вашою картиною?
Насамперед для мене важливо донести свої ідеї, бачення світу, звернути увагу людства на проблеми, які набагато важливіші за міжусобні «ігри». Через свої роботи мені б хотілося вести «бесіду» з глядачами: для когось тихо, заспокоюючи та підтримуючи, для когось, можливо, стати громом серед ясного неба — відкрити внутрішню силу та впевненість. Якщо все більше і більше людей будуть знайомі з моєю творчістю, це допоможе мені у моїй маленькій місії, безумовно. У єднанні не проти когось, але задля чогось — це найголовніше, чи не так?
У червні 2026 року в Лондоні відбудеться ваша масштабна виставка. Чи побачимо ми на ній продовження вже знайомих серій, чи ви готуєте сміливі експерименти, які здивують публіку?
Вже чекаю ще одного моменту, щоб поділитися своєю творчістю зі світом. Але мої заплановані ідеї хотіла б притримати для вас у таємниці. Нехай буде приємним сюрпризом.
У світі сучасних технологій та глобальних викликів, якою ви бачите роль художника? Чи здатне мистецтво сьогодні реально впливати на майбутнє людства та його зв'язок із Землею?
З початку народження людства графічні зображення та малюнки були невід’ємною частиною нашої історії. Ці роботи мали й будуть мати велике значення як для нині живучого покоління, так і для майбутніх. Для мене мистецтво та художники, які творять, — це як провідники у часі, вартові історії та культури своїх країн та королівств. І допоки у всьому світі будуть народжуватися талановиті художниці та художники, живопис буде жити. Я в цьому впевнена.
