Мистецтво Наталії Трусюк — це унікальний симбіоз академічної суворості та живої, тактильної експресії. Художниця, експерт із декору та надихаючий ментор, вона вже 15 років перетворює полотна на портали у світ краси та самопізнання. У цьому інтерв'ю Наталія ділиться історією свого становлення, розмірковує про те, чому сучасні інтер'єри потребують об'єму, і пояснює, чому робота з дітьми — це найкращий спосіб зберегти в собі іскру справжнього творця.
Наталю, розкажіть, що саме послужило іскрою — чи пам'ятаєте ви той самий перший сюжет, який ліг на полотно, і те відчуття «магії відкриття»?
Мій шлях розпочався 15 років тому, коли я усвідомила: мистецтво — це не хобі, а покликання. Іскрою стала зустріч із учителем, який відкрив для мене світ, про який мріє кожен, навчивши бачити магію в буденному. Той перший сюжет досі живе в мені — це був пейзаж із відображенням у річці під назвою «Дзеркало душі».
Саме тоді я відчула стан абсолютної свободи та «тактильної магії», коли під мастихіном порожнє полотно раптово набувало об’єму та життя. У той момент я зрозуміла: картина має бути такою, щоб до неї хотілося доторкнутися, щоб глядач відчув тепло та енергію кожного мазка. З того часу я прагну перетворювати фарбу на живу історію, дбайливо зберігаючи те саме дитяче почуття дива.
Чи збереглося у вас це початкове відчуття дива через 15 років практики, чи з часом воно трансформувалося в усвідомлену майстерність?
Я вірю, що справжнє мистецтво народжується на межі дитячого захоплення та зрілого досвіду. За 15 років практика переросла в усвідомлену майстерність, але я навмисно оберігаю в собі ту «іскру», яка запалилася ще під час створення моєї першої роботи. Майстерність дала мені можливість робити диво відчутним, перетворюючи почуття на живу, тактильну матерію.
Щобільше, унікальна методика, яку я колись перейняла у свого вчителя, знайшла в мені нове продовження. Сьогодні я відчуваю особливу відповідальність і радість у тому, щоб передавати цей «секрет магії» дітям. Це неймовірно тонкий і захоплюючий процес — бачити, як через незвичні техніки дитина знаходить свій голос і сміливість фантазувати. Спостерігаючи за їхніми відкриттями, я сама щоразу повертаюся до того самого первісного почуття дива, роблячи цей творчий цикл нескінченним.
Що для вас первинне в момент створення роботи: відточена техніка, емоція чи ідея? Як ви знаходите баланс між ними?
У створенні роботи для мене первинною є жива емоція: вона диктує настрій і пробуджує у глядачеві бажання доторкнутися до полотна. Баланс між технікою, ідеєю та почуттям вибудовується в гармонійний ланцюжок:
Емоція служить іскрою та головним двигуном процесу.
Ідея структурує цей стихійний хаос, перетворюючи чисті почуття на осмислений сюжет.
Техніка — робота мастихіном та створення об’єму — стає мовою, яка дає емоціям фізичну форму.
У моїх роботах техніка не існує окремо від душі. Вона лише допомагає зробити застиглу мить відчутною, глибокою та живою.
Як академічні традиції, передані вашим наставником, еволюціонували у ваш сьогоднішній авторський стиль? Де, на вашу думку, проходить межа між повагою до класики та творчою свободою?
Мій творчий шлях — це живий діалог із спадщиною мого наставника. Фундамент академічних знань, закладений на початку кар’єри, став тим благодатним ґрунтом, на якому виріс мій нинішній стиль, де сувора дисципліна класики поєднується з експресією фактурного живопису та блиском золотої поталі. Межа між традицією та свободою для мене не є бар’єром; це скоріше точка рівноваги.
Повага до класики проявляється в технічній бездоганності та розумінні матеріалу, тоді як творча свобода дозволяє наповнювати роботи новими сенсами та сміливими експериментами. Я вірю, що справжня майстерність народжується там, де глибоке знання канону дає художнику сміливість його інтерпретувати, перетворюючи класичну базу на унікальну візуальну мову.
Ваша спеціалізація — інтеграція декоративних технік у сучасне образотворче мистецтво. Чому сьогодні цей синтез настільки затребуваний у світових інтер'єрах?
Цей синтез сьогодні настільки затребуваний, тому що він перетворює плоске зображення на живе тактильне мистецтво, до якого хочеться доторкнутися. У сучасних інтер’єрах, де переважають гладкі поверхні, такі роботи створюють необхідний об’єм та унікальну гру світла. Це союз візуального образу та фізичної форми, що перетворює картину на відчутну емоцію.
Інтеграція декоративних технік наповнює простір глибиною, роблячи мистецтво не просто прикрасою, а значущим архітектурним акцентом. Сьогодні як ніколи цінується справжність: авторські елементи дарують живопису неповторний рельєф і характер, який принципово неможливо тиражувати. Така робота не просто доповнює інтер’єр — вона формує його атмосферу та живу енергію.
Ви виставляєтеся в різних країнах — від Європи до США. Чи помітили ви розбіжності в тому, як різні культури «читають» ваші роботи?
Культурні відмінності у сприйнятті мистецтва дійсно існують. Якщо у Європі глядачі частіше цінують історичний контекст, класичні техніки та філософський підтекст, то у США увага зосереджена на візуальній енергетиці, текстурі та гармонії роботи з сучасним інтер’єром. Східна ж аудиторія особливо чуйно зчитує символізм деталей та загальну композиційну гармонію. Такий різний відгук лише підтверджує, що мистецтво — це універсальний діалог, у якому кожен знаходить щось своє.
Ви приділяєте багато часу роботі з дітьми. Чого ви, як професіонал із 15-річним стажем, вчитеся у них? Чи бували випадки, коли їхня чиста фантазія підказувала вам нестандартне художнє рішення?
Робота з дітьми — це завжди глибокий двосторонній процес. За 15 років творчого шляху я переконалася: діти — найкращі вчителі сміливості. У спілкуванні з ними я заново відкриваю для себе три важливі істини:
Творча свобода: Діти пишуть почуттями, а не правилами. Їхня відсутність страху перед помилкою нагадує мені про чистоту та силу початкового імпульсу.
Первісне сприйняття: Уміння бачити магію в краплі роси або у випадковому змішуванні фарб допомагає мені зберігати ясність і свіжість авторського бачення.
Безумовна чесність: Дитина завжди правдива у своїй творчості. Ця щирість надихає мене бути гранично відкритою у створенні власних полотен.
Часто саме дитяча фантазія, вільна від канонів, підказує мені ті самі нестандартні рішення, які роблять мої роботи живими та емоційними.
Як енергія дитячої уяви підживлює вашу віру в перетворювальну силу краси?
Дитяча уява — це чисте джерело енергії, у якому стерті межі між можливим і неможливим. Спостерігаючи за тим, як діти сміливо змішують кольори і створюють цілі світи з однієї лише лінії, неможливо не вірити в безмежну силу творення.
Щирість самовираження нагадує нам про те, що мистецтво здатне оживити будь-яке полотно і наповнити простір світлом. Коли в руках дитини звичайний матеріал перетворюється на щось живе і тактильне, віра в перетворювальну силу творчості стає незаперечною. Робота з дітьми — це насамперед віра в те, що мистецтво здатне трансформувати не лише полотно, а й наше сприйняття світу.
Ви переконані, что творчість — найкоротший шлях до самопізнання. Що, на вашу думку, людина знаходить у собі, коли починає творити, незалежно від рівня майстерності?
Творчість — це дзеркало, у якому людина вперше бачить свої справжні почуття та приховані ресурси. Коли ми створюємо щось нове, ми виходимо за межі звичних соціальних ролей і зустрічаємося зі своїм «Я» без масок і фільтрів. У цьому процесі кожен знаходить три важливі опори:
Чесність: Мистецтво не вміє брехати. У мазку пензля чи створеній формі проявляється те, що важко висловити словами.
Свобода: Творець виявляє, що має право сам встановлювати правила у своєму світі. Це дає колосальний ресурс упевненості для життя.
Тиша: Це форма медитації, де зникає зайвий шум і залишається тільки чиста радість моменту «тут і зараз».
Незалежно від рівня майстерності людина знаходить у мистецтві найцінніше: свою справжню суть і радість відкриття.
Ваші роботи розкидані по всьому світу. Чи важливо для вас знати, в який інтер'єр і в чиї руки вони потрапляють? Чи підтримуєте ви зв'язок із власниками ваших колекцій?
Для мене вкрай важливо знати, до чиєї колекції потрапляє робота і в якому просторі вона буде жити. Це перетворює продаж на продовження історії картини, де новий власник стає охоронцем її енергії. Якщо робота створюється на замовлення, я завжди прошу фото майбутнього інтер’єру. Мені важливо відчувати простір, щоб передати картині «продовження зв’язку» з домом.
Підтримка зв’язку з колекціонерами допомагає сформувати коло однодумців, які цінують авторський стиль. Для мене безцінно отримувати відгуки про те, як з часом розкриваються тактильні та візуальні ефекти матеріалів. Це робить творчий шлях більш осмисленим і надихаючим.
У ваших роботах «живе частинка душі». Чи є серед них такі, з якими вам було найскладніше розлучатися?
У кожному моєму творі живе частинка душі, але є одне полотно, з яким я не змогла розлучитися — це найперша моя робота. Вона стала моїм одкровенням: у той момент техніка відійшла на другий план, поступившись місцем чистим емоціям. Я вирішила залишити цю картину собі як особистий символ. У кожному її мазку — відображення того моменту, який неможливо повторити. Вона зберігає в собі першу іскру та ту унікальну енергію, з якої розпочався мій шлях.
Якби вам довелося описати ваш наступний творчий етап одним словом або образом, що б це було? До чого прагне Наталія Трусюк сьогодні?
Мій наступний етап — це масштабування авторської методики через створення глобального артпроєкту, що об’єднує професійний живопис, арттерапію та наставництво. Я прагну розкрити багатогранність мистецтва як інструменту розвитку для дітей та дорослих, перетворюючи його на глибокий досвід самопізнання та зцілення.
