У сучасному глобальному світі мистецтво стає універсальним мостом, що єднає культури та зцілює душі. Сьогодні ми знайомимо вас із Альоною Грицишиною, відомою під творчим псевдонімом Kolos — візуальною художницею з України, яка сьогодні творить у польському Сопоті. Її шлях — це історія про віднайдення власного голосу, про силу архетипів та про те, як крізь яскраві барви на полотні промовляє сама незламність життя. Як представниця міжнародної мистецької спільноти, Альона поєднує глибоке національне коріння з європейським модерном, доводячи, що щирість та емоційний діалог не мають кордонів.
Альоно, з чого почався ваш шлях? Чи був у вашому житті конкретний момент або подія, коли ви усвідомили, що візуальне мистецтво — це не просто захоплення, а ваше покликання?
Мій шлях — це історія про те, як дитяча мрія перемогла дорослі стереотипи. У моїй родині мистецтво сприймали як щось недосяжне, як “особливий талант”, з яким треба народитися. Не маючи в дитинстві професійних матеріалів і наставника, я певний час вірила в те, що цього хисту в мене немає. Але справжнє покликання неможливо поставити на паузу назавжди.
Переломним моментом став 2018 рік. Коли світ став відкритішим завдяки онлайн-освіті, я нарешті дозволила собі просто спробувати. Те, що починалося як навчання, швидко переросло у повне занурення: курси, лекції, безкінечні години з пензлем. І саме тут стався той самий “момент істини”: я побачила, як мої роботи відгукуються в серцях інших. Коли ти даруєш картину і бачиш щиру емоцію, світло в очах людини — ти розумієш, що створюєш не просто зображення, а транслюєш енергію. Сьогодні мистецтво для мене — це не просто хобі. Це мій спосіб тримати рівновагу, моя мова спілкування з однодумцями та джерело сили в ці непрості часи.
Ваш творчий псевдонім — Kolos. Яку історію ви вклали в це ім'я, і як цей образ «колоса» — символу коріння та сили — резонує з вашою ідентичністю як української художниці в Польщі?
Псевдонім Kolos — це мій живий зв’язок із домом та мій генетичний код. У цьому слові для мене зашифровані безкраї українські ниви, сонце над золотими полями та спогади з дитинства, коли простір і свобода відчувалися особливо гостро.
Для мене колос — це не просто рослина. Це символ життя, добробуту та незламної сили, яка проростає крізь будь-які перешкоди. Цей образ є універсальним: він зрозумілий і в Україні, і в Польщі, і в усьому світі, адже хліб та земля — це те, що об’єднує людей. Будучи українською художницею в Польщі, я відчуваю, що “Kolos” допомагає мені транслювати мою ідентичність. Це про те, як важливо мати міцне коріння, щоб тягнутися до сонця.
Ви працюєте на межі символізму, анімалістики та абстракції. Як ці три напрямки взаємодіють у вашій творчості? Що вони дозволяють висловити краще, ніж кожен окремо?
Для мене ці три напрямки неймовірно красномовні. Вони дозволяють вести з глядачем діалог на різних рівнях. Символізм дає нам спільну мову, фундамент ідей, які зрозумілі кожному.
Анімалістика ж дозволяє мені наповнити ці символи особистим змістом, часто всупереч усталеним стереотипам. Наприклад, у класичному мистецтві вовка часто бачать як загрозу або негативного персонажа. Для мене ж вовк — це втілення неймовірної відданості, високого інтелекту та внутрішньої сили. Через образи тварин я можу передати складні людські якості та стани набагато виразніше.
А абстракція — це простір свободи для самого глядача. Це та магія, де закінчується воля художника і починається уява того, хто дивиться на полотно. Хтось бачить гру улюблених кольорів, хтось — примарні образи, що виникають із текстури. Поєднуючи ці напрямки, я прагну, щоб кожен знайшов у моїй роботі щось “своє”, те особливе, що зрезонує саме з його внутрішнім світом у цей момент.
Ваші роботи вирізняються дуже соковитими, яскравими кольорами. Чи є у вас особлива «авторська» палітра, і яку роль відіграє колір у передачі складних внутрішніх станів людини?
Для передачі складних внутрішніх станів людини я використовую колаж, переважно використовую тло темних кольорів: індиго, глибокий зелений і чорний, і закладаю, можна сказати, сюрреалістичний сюжет і деталі, які є ключем до теми, що хочу висвітлити. Підходячи до створення своїх художніх робіт, я часто аналізую палітру, користуюсь кольоровим колом Іттена, а потім в процесі роботи корегую.
Чому саме образи природи та архетипи стали для вас головною мовою для розмови про універсальні людські переживання, зрозумілі в будь-якій точці світу?
Природа та її стихії — це універсальна мова, зрозуміла кожній людині на базовому рівні, тоді як архетипи діють безпосередньо на нашу підсвідомість. У такому тандемі виникає потужна синергія: через знайомі образи природи я звертаюся до глибинних шарів людської психіки. Це дозволяє створювати візуальний діалог про переживання, які є спільними для всіх людей, незалежно від їхньої культури чи місця проживання.
Ви володієте широким спектром технік — від олії до колажу. Чи буває так, що сам матеріал (текстура паперу чи випадкова пляма акрилу) сам диктує вам майбутній сюжет картини?
Це справді так. Часто натхнення приходить від самого матеріалу: випадково знайдений шматок паперу чи полотна, фрагмент у журналі або чудернацька пляма акварелі одразу малюють в моїй уяві певний образ. У такі моменти я просто слідую за цією підказкою, і випадковий елемент стає фундаментом, навколо якого вибудовується сюжет майбутньої роботи.
Розкажіть про свій досвід життя та навчання в Сопоті. Як атмосфера Балтійського узбережжя та співпраця з польськими майстрами вплинули на вашу техніку та «художній зір»?
Сопот — неймовірно мальовниче місто, де поєднання моря з одного боку та лісу з іншого дарує мені величезний заряд позитивних емоцій і натхнення. Співпраця з польськими майстрами значно збагатила мій технічний арсенал: я відкрила для себе роботу з темперою, процес створення акварельних і темперних фарб, виготовлення нестандартних полотен, а також лінорит та інші сучасні техніки. Цей досвід розширив мій “художній зір” і додав сміливості в експериментах з матеріалами.
Ваша перша сольна виставка мала назву «Барви Інстинкту». Чи вважаєте ви саму творчість інстинктивним процесом, чи це все ж таки продумана інтелектуальна стратегія?
Назва виставки “Барви Інстинкту” відображає ідею про те, що в образах і кольорах природи ми можемо черпати силу. Якщо для тварин інстинкти — це вроджені навички для виживання, то в моїй творчості це здатність відчувати гармонію. У цій серії робіт баланс був 50/50: частину полотен я створила як відповідь на власну емоційну потребу, а іншу частину детально продумувала й аналізувала, щоб максимально точно передати конкретну рису чи стан.
Ви отримали високу оцінку та нагороду на міжнародному конкурсі Golden Time Talent. Що для сучасного митця означає таке визнання на глобальному рівні в цифрову епоху?
Насправді я дуже вагалася і навіть писала своій кураторці, що не готова до такого масштабу. Але потім усвідомила: якщо чекати “ідеального моменту”, можна не наважитися ніколи. Я подала роботи з думкою, що головне — це участь, проте висока оцінка журі стала для мене приємною несподіванкою. Це визнання додало мені віри у власні сили та впевненості, що я на правильному шляху. Такий міжнародний досвід допомагає відкрити мою творчість глобальній аудиторії та є важливим кроком для професійної реалізації в цифрову епоху.
У вашій практиці є «змішані техніки». Який найбільш несподіваний або незвичний елемент ви коли-небудь інтегрували у свою роботу, і який сенс він додав картині?
Я постійно експериментую: поєдную ніжні акварельні заливки з акцентованими акриловими елементами або міксую акрил із маркерами — саме в такій техніці з’явилася серія «Пори року». Одним із найцікавіших пошуків стало поєднання акрилу з люмінесцентними фарбами, що втілилося у мінісерію «Силуети снів», де картини змінюються залежно від освітлення. Не всі експерименти бувають вдалими, але для мене надзвичайно важливо постійно шукати нові засоби виразності та не боятися помилок на шляху до створення чогось унікального.
Ви часто згадуєте про «щирість та діалог» як головні цінності. Як ви відчуваєте, чи вдається вашому мистецтву робити світ бодай на мить добрішим і яскравішим, як ви того прагнете?
Судячи з відгуків та щирих емоцій оточуючих, я можу впевнено сказати, що моє мистецтво справді приносить людям позитив. Це саме те, чого я прагну понад усе — щоб світ хоча б на мить ставав яскравішим і наповнювався тією живою енергією, яку я вкладаю у кожне полотно. Для мене надзвичайно важливо ділитися цим світлом, адже навіть маленька іскра позитиву здатна змінити чийсь внутрішній стан на краще.
У 2026 році ви берете участь у виставці «Art Dialog» у Сопоті. Про що саме ви хочете «поговорити» з глядачем через свої нові роботи в межах цього міжнародного проєкту?
Проєкт «Art Dialog» — це неймовірно щира ініціатива «Академії Дон Кіхот», яка об’єднала професіоналів та аматорів, зокрема людей з особливими потребами. Моя мета в межах цього проєкту — показати, що мистецтво доступне кожному і є потужним інструментом для покращення емоційного стану. Я представляю серію на чорних полотнах «Силуети снів» як маніфест того, що чорний — це не про смуток, а про ідеальний контраст для яскравих барв. Також я презентую квадриптих «Пані в капелюшках», де жінки в образах пір року втілюють ідею незмінної внутрішньої та зовнішньої яскравості. А робота «Зерна любові» стає моїм закликом до глядача: будь-які великі зміни у світі починаються з нас самих.
Якби мистецтво було головним інструментом дипломатії, яку ідею ви б хотіли транслювати світу від імені сучасної України через свої полотна?
Якби мої полотна стали інструментом дипломатії, я б хотіла транслювати світові ідею життєстійкості та внутрішнього світла, яке неможливо згасити. Мій меседж простий: мистецтво України сьогодні — це не лише про біль, це про перемогу життя над темрявою. Я б хотіла, щоб світ бачив нас як націю, яка має глибоке коріння, неймовірну силу і здатність перетворювати будь-яке випробування на яскравий маніфест людяності та щирості.
