Сьогодні ми запрошуємо вас у творчий світ Світлани Ващенко — художниці, яка перетворює кожен момент свого життя на полотно, а кожен мазок пензля — на історію. Вона не просто створює картини, а фіксує миті, перетворюючи звичайне на прекрасне. У цьому інтерв'ю Світлана поділиться своїм унікальним шляхом у мистецтво: від перших несміливих малюнків у дитинстві до визнання на міжнародних виставках у Парижі. Ми дізнаємося, як поєднуються дизайн середовища та образотворче мистецтво в її роботах, чому мініатюри стали її особливою любов'ю, і як вона щодня втілює принцип "жити як художник".
Світлано, розкажіть, будь ласка, про ваш шлях у мистецтво. З чого все почалося?
Мене звати Світлана, і я — художниця. Пишу не просто картини, а історії. Мистецтво для мене — це вміння помічати красиве у звичайному, зупиняти мить. Мій шлях почався ще з дитинства: я малювала на полях у зошитах, копіювала мультиплікаційних героїв. Потім оформляла всі шкільні газети і мала вже перший досвід у художніх змаганнях. З роками захоплення переросло у потребу творити пензлями, фарбами, олівцями. Щоб робити це більш професійно, я вирішила вступити до художнього технікуму, а потім і до інституту.
Ви сертифікований спеціаліст у галузі дизайну середовища, інтер’єрів та образотворчого мистецтва. Як ви поєднуєте ці напрями у своїй роботі?
Так, я сертифікований спеціаліст у галузі дизайну середовища, інтер’єрів та образотворчого мистецтва. Коли вступала на факультет, спочатку хотіла бути модельєром. З сьомого класу школи, як зараз пам’ятаю, малювала в зошитах ескізи одягу. І коли мене запитали, куди ж я саме хочу вступати, я відповіла, що хочу бути модельєром. Та моя матуся нахилилася до мого вуха і промовила: “Свєта, та це ж швачка”. Для мене слово “швачка” перекреслило всі мрії в секунду, і я вступила на дизайнера середовища, про що не шкодую ані секунди.
Я пишу картини в різних напрямках та стилях — від абстракції до портрету, від ніжного мінімалізму до емоційного кольору. Не обмежую себе одним форматом, бо кожна людина і кожен дім унікальні. Мій досвід дизайнера навчив мене відчувати баланс кольору, текстури не лише на полотні, а й у просторі. Тому мої роботи — це не просто картини, а частина атмосфери. Вони доповнюють інтер’єри, оживляють стіни, створюючи настрій.
Ваш талант був визнаний ще у студентські роки, коли ваші роботи виставлялися у Черкаській художній галереї. Які спогади у вас залишилися про перші виставки, і як вони вплинули на ваш розвиток як художника?
Будучи студенткою першого курсу, на другому семестрі, мої роботи отримали неймовірну нагоду бути виставленими у Черкаській художній галереї. Це був незабутній момент, що викликав у мені цілу палітру емоцій: від трепету і хвилювання до щирої гордості.
Пам’ятаю, як я спостерігала за відвідувачами галереї. Мені було надзвичайно приємно бачити, як люди зупинялися біля моїх робіт, обговорюючи їх, відзначаючи їхню цікавість та сміливість. Ця перша взаємодія з публікою була потужним джерелом натхнення, що підштовхнуло мене до подальших творчих пошуків та створення нових робіт. Це був чіткий сигнал, що мій вибір шляху художника був правильним, і що моя творчість знаходить відгук у серцях глядачів.
Ви брали участь у різних чемпіонатах з мініатюрними реалістичними роботами, зокрема з 2018 року представляли Україну на міжнародному чемпіонаті ОМС у Парижі. Який досвід ви отримали від участі у цих змаганнях? Що вас приваблює саме в цьому жанрі, і які унікальні виклики він ставить перед художником?
З 2018 року мої роботи потрапили до Парижа. Я обожнюю це місто. Кожного разу, коли приїжджаю, почуваюся як вдома. Париж настільки мене надихає і заряджає — це моя окрема любов.
Досягнення: дипломи, медалі, призові місця — так, це все неймовірно, а найцінніше — безцінний досвід. Усе, що тоді здавалося таким хвилюючим, тепер гріє душу. Бо саме там я зрозуміла: моє мистецтво — мій шлях.
Так само, як і мініатюри — це моя особлива любов. У них є все, що я обожнюю: деталі тільки для тих, хто дивиться уважно, здатність вмістити настрій у декілька сантиметрів — ідеальний формат для тих, хто любить малювати, сидячи з кавою, а не на драбинах. Це мистецтво, яке говорить пошепки. Якщо ви вже його почули, то ніколи не забудете.
Для вас бути художником — це творчо підходити до кожного моменту життя. Чи могли б ви детальніше розповісти про цю ідею? Як цей принцип проявляється у вашому повсякденному житті?
Це коли ти готуєш сніданок, то омлет у вигляді сердечка, а ягоди на млинцях викладаєш у вигляді квітки. Коли дощ на вулиці не псує планів, а ти вдягаєшся і з малечею йдеш гуляти по калюжах. Коли пакуєш подарунок з душею, навіть якщо там всередині шкарпетки. Коли пишеш список справ і замість 1, 2, 3, 4 малюєш сердечка чи квіточки. Можна не малювати, а жити як художник — тоді кожен день стає полотном.
Як ваша професійна діяльність зі створення та передачі знань про мистецтво впливає на вашу особисту творчість?
Це взаємодія, де одне живить інше. Цей процес двосторонній. Бачити, як мої учні або слухачі знаходять власні шляхи у мистецтві, як їхні очі загоряються від нових ідей, є надзвичайно потужним джерелом натхнення для мене самої. Фактично, кожен раз, коли я надихаю когось, я сама стаю ще більше натхненною. Це створює безперервний цикл, де навчання підживлює творчість, а творчість, у свою чергу, збагачує мій досвід, яким я потім можу ділитися.
Ви постійно перебуваєте в пошуку нового та прекрасного. Які джерела натхнення ви вважаєте найважливішими для себе?
Натхнення у всьому справжньому: людина, моменти, природа. Та особливе ставлення до води — це море. Це не просто вода. Це простір, світло, тиша, глибина. Це моє джерело перезавантаження.
Ви вірите у важливість творчості в будь-якій сфері. Як ви вважаєте, як люди, які не займаються мистецтвом професійно, можуть додати більше творчості у своє життя?
Мистецтво — не обов’язково академічна освіта. Створіть собі творчий настрій з малого. Ранкова кава у гарній чашці — це вже естетика. Дозвольте собі “гратися”. Не для результату, а для задоволення, як діти. У дітей немає “не вийшло”, у діток просто класний процес. Розслабитися та займатися.
Як ви підходите до процесу створення своїх робіт? Чи маєте певні ритуали або методи? З якими матеріалами та техніками вам найбільше подобається працювати і чому?
Спочатку відчуття, потім ідея, яку виношую — можу довго, можу швидко. Потім кава, музика, світло, пензлі. Я люблю експериментувати, та особливе місце займає мініатюрний жанр. Гелеві фарби, пензлі як голочки, і на такому малому форматі можна вмістити цілий настрій, сюжет чи світ. Мініатюри вчать терпінню, увазі до деталей і глибокій тиші всередині.
Чи є якісь нові напрямки або проєкти в мистецтві, які ви зараз досліджуєте або плануєте розвивати найближчим часом?
Наразі я активно розвиваю два цікаві проєкти: “Реалізм в мініатюрі” та майстер-клас “Реалізм на кінчику пензля”. Ці творчі зустрічі — не просто уроки, а глибоке занурення у світ мініатюрного живопису, де я прагну поділитися своїми напрацюваннями та техніками.
Під час цих майстер-класів я не лише демонструю особливості роботи в мініатюрі, а й акцентую увагу на важливих аспектах, які допоможуть кожному знайти свій унікальний ритм та стиль. Ми досліджуємо, як, працюючи з найдрібнішими деталями, можна не втратити, а навпаки — зберегти та посилити емоції у дрібній формі. Моя мета — надихнути учасників на власні експерименти та показати, що велике мистецтво може вміститися навіть на кінчику пензля.
Що б ви порадили початківцям-художникам, які тільки починають свій творчий шлях?
Не чекати “дозволу” творити. Необов’язково мати диплом чи “ідею року”, щоб малювати. Не порівнювати себе ні з ким. У кожного свій ритм, свій шлях. Не потрібно бути складними, навіть найпростіше є найщирішим. Дозвольте собі робити не “ідеально”. Творіть для себе, а не щоб “сподобалось”. Критика — це чудово: вас помітили, вас відмітили. Натхнення — це не марафон. Дихайте, відпочивайте. Довіряйте собі.
