Як поєднати спокій латвійської природи та енергію мегаполісу в одному художньому почерку? Про це ми поговорили з Олександрою Загороднюк. Художниця, яка однаково віртуозно працює як із повітряною аквареллю, так і з потужним текстурним живописом, розповіла нам про свій шлях у мистецтво, про важливість самоосвіти та про те, як її майбутня арт-студія в Лондоні стане місцем, де кожен зможе знайти радість і впевненість через творчість.
Розкажіть, будь ласка, про ваш шлях у мистецтво. Як ви почали займатися творчістю?
З дитинства я жила у творчості. У школі більшу частину часу проводила за малюнками, настільки поринала у процес, що могла розмальовувати зошити прямо на уроках і повністю втрачала зв’язок із зовнішнім світом. Постійно брала участь у творчих заходах, пробувала різні формати самозайнятості, пов’язані з мистецтвом. У 19 років я приїхала до Лондона лише на літні канікули, щоб підзаробити на студентське життя, але зустріла тут свою людину і залишилася жити — так почався новий етап, коли творчість на певний час відійшла на другий план.
Ваше життя розділене між Даугавпілсом і Лондоном. Як ці два міста вплинули на ваш художній почерк і чи надихають вони вас по-різному?
Це два дуже різні, але однаково дорогі для мене міста. Даугавпілс — спокійний, тихий, наповнений природою та атмосферними місцями. Тут пройшли моє дитинство та юність, і щоразу їхати звідти дуже складно, тому що це справжня частинка мене. Лондон за майже двадцять років став не менш рідним: тут інший ритм, багатонаціональне середовище, змішання культур і традицій, і саме ця багатогранність постійно підкидає ідеї для творчості.
Ви згадали, що більша частина вашого розвитку як художника відбувалася через особисте вивчення. Які найбільш значущі відкриття або віхи ви зробили на цьому шляху самоосвіти?
Більша частина мого розвитку як художника відбувалася через самостійне вивчення. До пандемії я вже володіла аквареллю та акрилом, але саме в той період, коли у багатьох з’явилося більше часу, я свідомо повернулася у творчість і вирішила поринути у новий для себе напрямок — текстурний живопис. Це стало важливою віхою: я зрозуміла, що можу поєднувати різні матеріали, шукати власну мову і при цьому проживати емоції через процес, а не лише через результат.
Як ви вирішуєте, яку техніку обрати для вираження конкретної ідеї чи почуття?
Я дуже люблю текстурний живопис за його глибину й тактильність, але водночас мені близька м’якість акварелі. Текстура завжди різна: вона може бути глибокою, насиченою або ледь помітною, а в поєднанні з акрилом і золоченням, на мій погляд, особливо красиво підкреслює глибину й характер роботи. Зазвичай техніка народжується з почуття — іноді хочеться потужної фактури, щоб «виговорити» емоцію, а іноді — легкості та прозорості, яку найкраще передають акварельні переливи.
Ви часто комбінуєте техніки й текстури. Чи можете ви розповісти про якийсь конкретний твір, де таке поєднання стало ключем до вираження вашої ідеї, і як ця взаємодія матеріалів збагатила роботу?
У моїх роботах часто зустрічаються поєднання текстури, акрилу та золочення.
Мене зачаровує, як рельєфна поверхня ловить світло, а поталь та акрилові переходи посилюють це враження. У таких творах саме взаємодія матеріалів стає ключем до ідеї — глибина текстур створює основу стану, а золочення додає відчуття цінності та внутрішнього світла.
Результат часто виходить непередбачуваним, і в цьому для мене особлива магія.
Розкажіть про ваш художній почерк. Як він розвивався з часом?
Мій почерк складався поступово, з дитячих захоплень малюванням, довгої паузи та повернення до творчості вже в дорослому віці. З одного боку, в мені живе любов до м’яких, чуттєвих переходів акварелі, з іншого — дедалі більше місця займає текстура, рельєф і складні фактури. З часом я все частіше шукаю баланс між цими полюсами — між спокійною глибиною та виразною, майже скульптурною поверхнею.
Ви готуєтеся до відкриття власної художньої студії в Лондоні. Які цілі ви ставите перед собою в цьому проєкті?
Ідея відкрити студію народилася природно, коли я відчула, наскільки сильно творчість підтримала мене в різні періоди життя. Хочеться створити простір, де люди зможуть не просто «навчитися малювати», а проживати свої емоції через мистецтво, знаходити опору та радість. Перші кроки вже зроблені: я розвиваю свої навички, працюю з різними матеріалами, набираюся досвіду в інтер’єрних проєктах і поступово вибудовую концепцію студії та формати занять.
У вашій студії ви плануєте навчати як дітей, так і дорослих. Чому для вас важливо навчати ці дві вікові групи?
Для мене важливо працювати і з дітьми, і з дорослими, тому що потреба у творчому вираженні не має віку. Дітям це допомагає розкривати уяву та впевненість у собі, а дорослим — проживати непрості стани, відпускати напругу і повертати відчуття гри та свободи. Творчість — універсальна мова, яка об’єднує покоління, і мені хочеться, щоб у студії це особливо відчувалося.
Як ви плануєте надихати та мотивувати своїх учнів?
Моя мета — не лише давати техніки, а й створювати безпечний простір, де можна бути собою та не боятися «помилятися» в мистецтві.
Я хочу показувати учням,
що в текстурі, випадкових лініях і «недосконалості» часто народжується найбільш жива краса, а процес важливий не менше за результат. Через різні формати, від текстурного живопису до роботи з епоксидною смолою та алкогольним чорнилом, люди зможуть шукати свою власну мову та знаходити радість у творчості.
Що для вас означає, коли ви кажете, що "мистецтво завжди було частиною мене"?
Для мене це про той стан, коли творчість не обмежується полотном чи студією. Я з дитинства дивилася на світ очима людини, яка весь час щось вигадує, домальовує, перетворює, і навіть у ті роки, коли творчість начебто відійшла на другий план, вона все одно залишалася внутрішньою опорою.
Мистецтво — це спосіб жити, помічати деталі, відчувати глибше і перетворювати переживання на щось відчутне.
У чому ви знаходите натхнення для своїх робіт, окрім ваших особистих переживань і місць, де ви жили?
Крім особистих переживань і місць, де я жила, мене дуже надихає саме середовище, у якому я перебуваю.
У Латвії це тиша, свіже повітря і природні пейзажі, які наповнюють мене спокоєм і дають внутрішній ресурс.
У Лондоні, навпаки, надихають ритм, архітектура, багатонаціональність і нескінченна кількість візуальних вражень — від вулиць до інтер’єрів, з якими я працюю.
Які у вас плани на майбутнє? Чи є проєкти чи ідеї, які ви хотіли б реалізувати?
Зараз я розвиваю кілька напрямків одразу: текстурний живопис, роботу з епоксидною смолою, технікою алкогольного чорнила та аквареллю, а паралельно отримую досвід в інтер’єрних проєктах та оздобленні поверхонь. Усе це складається в єдину картину майбутньої студії, де я зможу об’єднати живопис, декор та навчання.
Хочеться реалізувати проєкти, в яких мистецтво стає частиною простору та життя людей, а не лише картиною на стіні.
