Поезія в кольорах: «один подих» художника Женісбека Утєшова

«Живопис — це поезія, втілена в кольорі та формі». Для казахстанського художника Женісбека Утєшова ці слова стали не просто девізом, а істинним покликанням. Його роботи — це діалог із природою, зафіксований «одним подихом» на пленерах, і глибоке занурення в авторський стиль — фуанталізм. У цьому інтерв'ю Женісбек ділиться своєю історією: від перших кроків у мистецтві до виходу на міжнародну арену, розповідаючи про те, як дух степу та інтуїція спрямовують руку майстра, створюючи живі полотна, що дихають.

Женісбеку, Ви називаєте живопис «поезією та покликанням». Як ви почали свій шлях у мистецтві, і що надихнуло вас обрати живопис як свою ключову форму самовираження, що стала покликанням?

Для мене живопис — це дійсно поезія. Подібно до того, як поети складають вірші або пісні, у мене народжуються картини в майстерні. Чесно кажучи, я не очікував, що стану художником. Після 11 класу я просто вступив на факультет живопису, не знаючи до кінця, до чого це призведе. Але з часом, у процесі навчання на педагогічному факультеті, до мене прийшло усвідомлення професійного живопису як справи всього життя. Природа, на яку я часто виходжу працювати, стала моїм головним натхненням.

Що таке фуанталізм (Fuantalism), і як ви прийшли до створення цього символізму? Які основні принципи визначають цей авторський метод?

Фуанталізм — це точкова техніка. Я прийшов до неї, тому що шукав спосіб відрізнятися від інших. Я бачив, що багато хто працює мастихіном, шпателем або просто наносить фарбу мазками. Мені ж хотілося знайти свій унікальний метод. Почав експериментувати: одна картина, друга — і мені стало по-справжньому цікаво. У цій техніці я пишу точками, а іноді зверху проходжуся сухим пензликом по полотну, створюючи особливий ефект. Це і стало основою мого авторського методу.

Розкажіть про ваш метод роботи. Ви стверджуєте, що «руки рухаються самі собою, і полотно саме підказує, куди нанести мазок». Як ця інтуїція, притаманна Вашому творчому процесу, співвідноситься з необхідністю контролю та техніки?

На початку свого шляху я багато працював з ескізами, довго роздумував, робив правки. Але через якийсь час я немов «відкрився». Зараз я пишу без ескізів, покладаючись на свій внутрішній погляд. Техніка тепер слідує за інтуїцією: я просто дивлюся на полотно і відчуваю, куди має лягти мазок. Процес став більш живим і безпосереднім.

Що для вас значить пленер, і чому ви називаєте його «життям, повітрям, подихами»? Наскільки сильно Ваша робота, народжена на відкритому повітрі, відрізняється від студійного живопису?

Пленер допомагає мені «очистити палітру», знайти нові кольори та ідеї. На природі я бачу форми інакше: річки, дерева, сезонні зміни — все це дає неймовірну гаму. У майстерні я працюю більш вдумливо, а на пленері пишу «одним моментом», вихлюпуючи почуття на картон або полотно. Я можу змінювати форми — робити їх більш округлими або овальними, щоб передати саму суть повітря і життя. Пленер для мене — це натхнення одним подихом.

У Вашій творчості поєднуються національні традиції Казахстану та сучасні художні напрями. Як ви знаходите цей баланс, і як це відображається у Вашій роботі з кольором і формою?

У моїх роботах немає прямого казахського стилю в плані орнаментів, але в них живе дух нашого степу, краса пласких просторів і енергія вітру. Я шукаю незвичайні форми на природі: криві дерева або особливі лінії пейзажу стають мені близькі серцю, і я переношу їх на полотно, змінюючи стиль і пластику. Я намагаюся писати так, щоб мій погляд був самобутнім і не схожим на інших.

Які емоції та ідеї ви прагнете передати через свої картини, і що для вас важливіше в мистецтві — техніка, емоції чи взаємодія з глядачем?

Я пишу не спеціально «для людей», а насамперед виражаю свої емоції та ідеї, навіяні природою. Трави в степу, заходи сонця, старовинні будинки — все це народжує в мені почуття, які я переношу на полотно. Для мене найважливіше — щоб робота подобалася мені самому. Якщо я відчуваю щирість у своїй картині, я впевнений, що і глядач її відчує та оцінить.

Після 13 років участі в національних конкурсах, як участь у міжнародному конкурсі Golden Time Talent вплинула на вашу кар'єру і стала потужним стимулом до досягнення головної мрії — виходу на світовий рівень?

Довгий час я брав участь у конкурсах і не займав призових місць, писав просто заради самого процесу. Але перемога в Golden Time Talent стала для мене величезним досягненням і підтримкою. Я завжди мріяв вийти на світовий рівень, і цей конкурс став несподіваним і потужним стимулом. Це дало мені віру в те, що мої роботи можуть бути визнані на міжнародній арені.

Як ви справляєтеся з творчими викликами і знаходите мотивацію продовжувати створювати, коли «творчі руки» не рухаються самі собою?

Коли я сиджу перед чистим полотном і відчуваю, що процесу немає, я не змушую себе. У такі моменти я йду на прогулянку, катаюся на велосипеді або просто виходжу до людей. Спілкування та тиша допомагають мені відновити прагнення до творчої уяви. Природа і спокійні роздуми — мої найкращі лікарі в такі моменти.

Які цілі ви ставите перед собою як художник у контексті міжнародного розвитку? Чи є мрія або проєкт, який Ви хочете реалізувати на світовій арт-сцені?

Моя мрія — брати участь у найбільших світових арт-майданчиках: бієнале, арт-ярмарках і симпозіумах. Я хочу розвиватися, знайомитися із закордонними колегами, вивчати їхні підходи. Мета — йти вперед, створювати масштабні полотна і представляти свої роботи на великих міжнародних виставках, щоб ділитися своїм баченням світу.

Як публіка сприймає ваші картини? Чи є відгуки, які особливо запам'яталися, і яка реакція глядачів є для Вас найвищою похвалою?

Люди реагують по-різному, але для мене головне, щоб робота була написана від серця. Я аналізую, практикую і багато фантазую на пленерах. Коли глядач відчуває глибину уяви, вкладену в картину, і розділяє мої почуття — це і є найвища похвала.

Що для вас значить свобода в мистецтві, і яким чином це відчуття свободи відображається у Ваших роботах, особливо в рамках фуанталізму?

Свобода — це можливість писати на одному подиху. На пленері я працюю не детально, а цілісно, плямами та лініями, передаючи мить. У фуанталізмі це проявляється через точки та кольорові плями, які складаються в єдиний образ. Це відчуття свободи в кожному мазку дозволяє мені створювати живі та емоційні роботи.

Як ви бачите роль мистецтва в сучасному світі, і яка роль Вашої творчості у формуванні культурного діалогу?

Мистецтво має дивувати людей, дарувати їм духовний відпочинок. Моє завдання — через колорит, форми та фарби змусити глядача замислитися, відчути щось нове. Я хочу, щоб мої картини допомагали людям відчувати світ глибше та яскравіше, вступаючи в безмовний, але важливий діалог із прекрасним.

Що б ви порадили художникам-початківцям, які тільки починають свій шлях і шукають власний впізнаваний стиль?

Моя порада — просто багато працювати та любити свою роботу, незважаючи ні на що. Будьте працьовитими, беріть участь у виставках та проєктах. Дивіться на світ уважно та барвисто, фантазуйте та вивчайте досвід майстрів. Головне — йти вперед і вірити в те, що ви робите.

Історія Женісбека Утєшова — це нагадування про те, що мистецтво не терпить фальші. Його шлях від академічних ескізів до вільної, майже медитативної техніки фуанталізму доводить: істинний стиль народжується там, де техніка зустрічається зі щирим почуттям. Сьогодні, коли полотна майстра починають свій шлях світовими галереями, вони забирають із собою частинку казахського степу — його простір, його вітер і його неповторне світло. І поки рука художника продовжує слідувати за інтуїцією, а кожен мазок залишається «одним подихом», ми можемо бути впевнені: цей творчий діалог із глядачем тільки починається.