Творчий шлях Давіта Андранікяна — це історія довжиною у 15 років, повна внутрішніх трансформацій та вірності своєму покликанню. Розпочавши професійне навчання в рідному Єревані, Давіт пройшов через різні грані майстерності: від філігранної точності ювелірної справи до сміливої експресії татуювання. Проте живопис завжди залишався його «внутрішнім компасом». Переїзд до Ізраїлю у 2023 році став для нього точкою повернення до полотна, наповнивши палітру новим світлом та сміливістю. Сьогодні Давіт Андранікян — визнаний майстер, чиї роботи прикрашають колекції у Вірменії, Ізраїлі та США. У цьому інтерв'ю ми говоримо про магію моменту, філософію портрета та про те, як важливо чути власний голос.
Давіте, ваш шлях до живопису був багатогранним. Розкажіть про ваш досвід роботи в татуюванні та ювелірній справі. Як ці напрями вплинули на ваш унікальний стиль у живописі?
У мене бувають періоди, коли хочеться пробувати щось нове в мистецтві. Ювелірна справа та татуювання — це напрями, які завжди приваблювали мене своєю виразністю та складністю, де дуже часто немає права на помилку. Ці навички помітно допомагають мені в роботі з пензлем: вони розвивають точність, увагу та впевненість. Я досі час від часу створюю прикраси, роблю татуювання і не планую припиняти.
Живопис був вашою пристрастю протягом 15 років. Що повернуло вас до полотна з новою силою?
Я довгий час не писав і не малював, але живопис завжди жив у моїй голові. У повсякденному житті я часто дивлюся на все як на ескіз, референс або вже готове полотно, помічаю світло, ритм, паузи між формами. Навіть у звичайнісіньких моментах я знаходжу візуальні образи, які хочеться зберегти. До живопису я повернувся, сам не помітивши як: в один день просто взяв пензель і фарби. Без плану та очікувань — ніби згадав щось дуже важливе. Думаю, просто настав час знову говорити цією мовою і дозволити рукам робити те, що давно зріло всередині.
У 2023 році ви переїхали до Тель-Авіва. Як зміна середовища вплинула на ваше натхнення та палітру робіт?
Ізраїль дуже позитивно вплинув на мене в живописному плані. Тут у мене відкрилося друге дихання, моя палітра наповнилася яскравими та різноманітними фарбами, з’явилося більше світла та контрасту. Я почав писати сміливіше і пробувати те, що раніше здавалося мені неприйнятним, дозволив собі експериментувати та виходити за межі колишніх уявлень про живопис.
Ваша основна техніка — олія та акрил. Як ви обираєте матеріал і що для вас важливіше: техніка чи емоції?
Для абстрактних робіт я завжди обираю акрил. Особливо при роботі з мастихіном: акрил швидко сохне — це дуже зручно і дає багато можливостей. Олією пишу роботи, які ближче до реалізму: пейзаж, портрет тощо. Олією я пишу, коли спокійний, коли є час подумати про щось, не поспішати, свого роду медитувати. А акрил — це емоції, різкість, експресія.
Як ви знаходите натхнення для нових робіт?
Натхнення завжди зі мною, а ідеї народжуються з усього, що мене оточує. Світ постійно підказує сюжети та образи, і мені весь час хочеться писати, але, на жаль, не завжди є можливість зупинитися і втілити це бажання на полотні.
Ви плекаєте особливу любов до абстракції. Як вам вдається передати «внутрішній стан» через форму?
Внутрішній стан чи почуття в абстракції я передаю кольором та мазками, частіше мастихіном, а не пензлем. І головне — намагаюся робити це швидко і в моменті, не залишаючи на завтра, бо наступного дня вже буду по-іншому дивитися на цю роботу.
Останнім часом ви концентруєтеся на портретному живописі. Що вас у ньому приваблює?
Я ще не можу точно зрозуміти для себе, чому мене потягнуло на портрети. Коли я пишу щось інше, я намагаюся зафіксувати мить. А в портреті, швидше за все, хочеться передати те, про що думає людина або що вона має намір зробити — одним словом, її думки.
Чи могли б ви описати ваш творчий процес?
Є різні художники. Наприклад, як архітектори, які все планують і діють за планом. А є ті, хто кидають насіння в землю і не знають, що виросте. Я швидше другий варіант. Я просто починаю, а що там вийшло — буде видно наприкінці.
Чи є у вас улюблена робота, створена вами, і чому саме вона для вас особлива?
Я вважаю, що свою улюблену або найкращу роботу я ще не написав. Для мене це не сумнів, а скоріше відчуття шляху та зростання. Кожна нова робота — це крок, спроба наблизитися до того образу, який поки що існує тільки всередині. Саме це відчуття незавершеності не дає зупинятися, змушує шукати, пробувати, помилятися і знову повертатися до полотна. Я вірю, що найважливіша робота завжди попереду, і, можливо, саме тому мені так важливо продовжувати писати.
Участь у Golden Time Talent принесла вам запрошення до Лондона. Як цей успіх вплинув на вас?
Мені дуже сподобалося, це хороший досвід, і я планую рухатися далі в цьому напрямку. Участь у виставці Golden Time Talent — важливий крок на моєму шляху, можливість поділитися своїм баченням та відкрити нові горизонти для творчості.
Ваші картини прикрашають колекції у Вірменії, Ізраїлі, США. Що робить їх привабливими для колекціонерів?
Я навіть не знаю, чому так, адже я завжди критично дивлюся на свої картини і помічаю в них недоліки: те, що можна доробити або переробити. Але мене дуже радує, що мої роботи знаходять відгук у інших людей, що вони когось чіпляють і викликають емоції. Саме цей зв’язок із глядачем дає мені натхнення продовжувати творити та шукати нові форми вираження.
Які цілі ви ставите на найближчі 3–5 років?
У планах у мене продовжувати писати, малювати та розвиватися, рухатися вперед. Що стосується персональних виставок, я сподіваюся, що цей день обов’язково настане. Я активно працюю в цьому напрямку і завжди відкритий до нових можливостей для співпраці та діалогу з іншими художниками та творчими людьми.
