Маріанна Григор'єва — художниця-абстракціоністка, чий творчий шлях розпочався з інтуїтивного поштовху у 2019 році. Для неї малювання — це не просто процес, а глибока медитація, де вона виступає лише провідником енергії, а фарби самі диктують хід роботи. У цьому інтерв'ю Маріанна ділиться своїми поглядами на унікальний діалог із олійною фарбою, розкриває, як вона досягає медитативного стану, чому її абстракції стають "дзеркалом" для глядачів та як мистецтво допомагає повернутися до себе у сучасному світі.
Маріанна, Ви відчували пристрасть до мистецтва з дитинства, але взяли пензель у руки лише у 2019 році. Що стало тим вирішальним поштовхом, який змусив Вас перетворити давню любов на покликання?
Мабуть, настав момент, коли внутрішнє відчуття стало сильнішим за логіку. Я багато років жила поруч із мистецтвом, але ніби боялася зробити перший крок. У 2019 році я відчула, що більше не хочу відкладати своє справжнє “я”. Це було дуже інтуїтивно: просто одного вечора я взяла пензлик, відкрила фарби — і потік почався. Ніби ті фарби, які я пам’ятала з дитинства, самі покликали мене повернутись.
Ви називаєте процес малювання "медитацією душі" та "нестримним потоком енергії". Як саме Ви досягаєте цього медитативного стану, і що є для Вас найважливішим у процесі створення кожної нової картини?
Для мене медитація починається з моменту, коли я торкаюся фарби. Я не ставлю собі завдань чи планів. Я просто дозволяю собі бути в тиші — навіть якщо навколо шум. Найважливіше в процесі — відключити розум і відчути енергію. Тоді руки вибирають фарби, а фарби ведуть мене самі, я лише спостерігаю за народженням картини.
Ви не обираєте фарби, а фарби обирають Вас, і пензель сам диктує, що малювати. Як Ви відчуваєте цей інтуїтивний процес? Як художнику Вам вдається довіряти цій непідконтрольній силі?
Це відчувається як внутрішній поштовх, дуже м’який і природний. Я дивлюся на палітру — і просто знаю, який колір має бути першим. Це неможливо контролювати або пояснити. Важливо довіритися цьому руху, цій силі, яка ніби проходить крізь мене. Коли я починаю думати, усе ламається. Коли довіряю — картина народжується легко.
Яку роль у Вашій творчості відіграє олія, і чому саме цей матеріал Ви обрали для вираження своїх абстракцій? Чи є його запах і текстура невід'ємною частиною Вашого натхнення?
Олія для мене — живий матеріал. Мені подобається її текстура, глибина, можливість змішувати шари, створювати емоційні переходи. І так, запах олійних фарб — це окрема історія. Він повертає мене в дитинство, коли я ще не малювала, але вже була зачарована мистецтвом. Цей запах — як міст між тим, ким я була, і тим, ким стала.
Що, на Вашу думку, робить Ваші абстрактні картини унікальними і здатними викликати у глядачів настільки особисті та індивідуальні емоції та інтерпретації?
Мені здається, що саме відсутність конкретного сюжету відкриває двері в уяву людини. Я не нав’язую історію — я даю емоцію, даю простір. І глядач автоматично привносить у картину щось своє. Можливо, саме тому мої роботи стають дзеркалом внутрішнього світу кожного, хто на них дивиться.
Які найбільш несподівані або глибокі відгуки про свої картини Ви чули від глядачів, які доводять, що Ваше мистецтво знаходить "свій" ключ до серця людини?
Найглибше мене вражає, коли люди розповідають, що в картинах знаходять спогади, пережиті почуття або відповіді на важкі питання. Одного разу жінка сказала, що моя робота допомогла їй вперше за довгий час відчути спокій. Це найвища нагорода — знати, що мистецтво може бути терапією.
Розкажіть про свою колекцію з 50 картин. Чи є серед них роботи, які мають для Вас особливе значення або символізують переломний момент у Вашій творчості?
Так, є кілька картин, які я називаю “переломними”. Вони народилися в моменти сильних внутрішніх змін. Одна з них — перша робота, яку я створила вночі, коли не могла заснути. Це був стан абсолютної свободи. Саме тоді я відчула, що це — мій шлях.
Як Ви, будучи художником-абстракціоністом, визначаєте момент, коли картина завершена, якщо малюнок народжується з потоку енергії і "не має чіткої ідеї"?
Це відчуття схоже на те, як закінчується подих. Просто настає момент тиші, коли полотно більше нічого від тебе не просить. Якщо я додаю мазок — і відчуваю, що “переборщила”, повертаюся на крок назад. Картина сама говорить, коли достатньо.
Для Вас мистецтво є глибоко особистим самовираженням. Як Ви знаходите баланс між цим особистим потоком та універсальною доступністю Вашого мистецтва для широкої публіки?
Я не намагаюсь робити мистецтво зрозумілим — я намагаюсь бути чесною. І, мабуть, саме ця чесність стає універсальною. Коли робота народжується з глибокого внутрішнього стану, вона резонує з людьми, незалежно від їхнього досвіду.
Як Ви справляєтеся з творчими викликами і де знаходите мотивацію продовжувати творити, коли процес є настільки інтенсивним і залежним від внутрішнього стану?
Я не борюся з ними. Якщо потік не йде — я не сідаю за полотно силою. Мені важливо бути в гармонії зі своїм станом. Мотивація повертається тоді, коли з’являється внутрішня потреба знову торкнутися фарб. І вона завжди повертається.
Які цілі або мрії Ви ставите перед собою як художник у найближчі роки? Чи плануєте Ви першу персональну виставку чи, можливо, дослідження нових напрямків у живописі?
Мрію про першу персональну виставку — не заради статусу, а заради можливості зустрітись із глядачем очі в очі. Також хочу дослідити нові техніки й, можливо, поєднати олію з іншими матеріалами. Я відкриваюся до експериментів.
Яку роль, на Вашу думку, абстрактне мистецтво відіграє у сучасному світі, перенасиченому інформацією, і чому людям потрібен такий "діалог" з картиною?
Сьогодні ми перевантажені словами, фактами, новинами. Абстракція дає можливість зупинитися й повернутися до себе. Це мова емоцій, а не логіки. Людям потрібен діалог, який відбувається в тиші — і саме це дає абстрактне мистецтво.
Яку найважливішу пораду Ви б дали дорослій людині, яка, як і Ви колись, відчуває давню пристрасть до малювання, але боїться знайти свій стиль і почати творити?
Сміливо беріть пензлик. Не думайте про стиль, техніку чи результат. Просто дозвольте собі бути чесним із собою. Мистецтво не про те, щоб створити ідеальне — воно про те, щоб нарешті дозволити собі творити. Почніть з одного мазка — і він сам поведе вас далі.
