Гюнай Ібішова — художниця, чия пристрасть до образотворчого мистецтва, що сягає корінням у дитинство, нещодавно розквітла у повноцінну професійну кар’єру. Після багатьох років плекання свого творчого духу паралельно зі структурованим життям, 2024 рік став роком, коли вона вперше вийшла на виставкову сцену. У цьому інтерв’ю Гюнай розповідає про свою довічну любов до живопису, про унікальні сенсорні зв’язки, що живлять її мистецтво, та про свої амбітні цілі — вивести свої роботи на світові майданчики, такі як Венеційська бієнале.
Гюнай, у Вас глибока пристрасть до образотворчого мистецтва з самого дитинства. Що або хто саме запалив цю іскру, і в який момент Ви зрозуміли, що живопис — це не просто хобі, а Ваше покликання?
Насправді, у дитинстві я думала, що це просто хобі. Навіть коли я займалася музикою і брала уроки фортепіано, це не могло відвернути мою увагу від живопису. Мої батьки завжди мене підтримували. Хоча я пробувала себе у сфері образотворчого мистецтва, пов’язаній із музикою, ніщо не могло стати на заваді моєму інтересу до живопису. Щоразу, коли я бачила якусь картину, мені завжди була цікава використана техніка. Я слухала, як художники розповідають про своє творче життя та роботи по телевізору, сподіваючись дізнатися щось корисне для себе. Любов до мистецтва всередині мене продовжувала кликати мене.
Ви сказали, що запах фарби приносить Вам особливе задоволення. Чи не могли б Ви описати, як цей сенсорний досвід пов'язаний із Вашим творчим процесом та емоціями?
Деякі люди насолоджуються запахом землі після дощу, інші — ароматом квітів та різними іншими запахами. Запах олійної фарби дарує мені відчуття щастя та збагачує мою душу. Через твори, які я створюю з цим почуттям, я можу передати ці емоції глядачам. Я люблю студії через їхній запах — там панує схожий творчий дух та любов до творення, що об’єднує однодумців.
Ваш професійний розвиток розпочався у 2024 році. Що стало каталізатором для переходу від багаторічного малювання до «перших професійних кроків»?
Коли я побачила анонс першої виставки у 2024 році, я подумала: «Чому б не дозволити цьому стати початком?» Мою заявку було прийнято. Побачити свої роботи поряд із роботами інших художників та представити їх публіці було незабутнім почуттям — і це дало мені мотивацію продовжувати. Пізніше, у 2025 році, я брала участь у другій груповій виставці. Після цієї виставки я вирішила професійно вдосконалювати свої навички академічного рисунка та живопису, тому що, на мою думку, просто вміти добре малювати недостатньо. Це просто подарунок долі, яким я маю скористатися, зробити його своїм, унікальним. Це неймовірно, що я вмію малювати, і я вдячна за це диво.
Що слугує Вашим основним джерелом натхнення? Це емоції, природа, музика чи, можливо, культурна спадщина Азербайджану?
Усі кольори, що існують у природі, надихають мене. Але мій улюблений момент — сидіти перед полотном у дощовий день, спостерігаючи за небом через вікно, поки падає дощ. Мені не завжди потрібен конкретний поштовх, щоб відчути натхнення. Коли я довго не малюю, моє серце, мої руки і моя душа починають прагнути цього. Для мене це і пристрасть, і залежність.
«Для мене полотно і пензлі — це не просто інструменти, а засіб вираження мого внутрішнього світу та емоцій». Як Ви обираєте тему чи сюжет для нової роботи? Чи є у Вас особлива авторська техніка або стиль, які Ви активно досліджуєте?
Найбільше в живописі я люблю єдиний колір фону та багате розмаїття тонів. Звісно, сюжети можуть змінюватися, але в моїх роботах відчувається певна стильова послідовність. Мені подобається виділяти лише одну частину або елемент. Однак техніка часто змінюється. Я працюю у цій сфері 2 роки і відчуваю, що лише починаю відкривати свою власну техніку та стиль. Мені подобається, що кожен художник має свій унікальний почерк.
Ви зазначили, що «глядачі можуть просто побачити картину, але в кожному з моїх творів приховані зусилля, час і почуття». Яке головне емоційне послання Ви прагнете передати глядачеві?
Мені не подобається створювати роботи, які залишають у глядача тривожні або спантеличені емоції. Я віддаю перевагу ясності та прямоті. Я хочу, щоб глядач міг зрозуміти, що я намагаюся висловити. У деяких картинах поєднуються різні емоції, але глядачі інтерпретують їх відповідно до свого внутрішнього світу та характеру.
Ваша робота «Матадор» посіла 2-ге місце на конкурсі Golden Time Talent. Що надихнуло Вас на створення саме цієї картини, і що вона символізує для Вас?
Спочатку це було просто замовлення клієнта, але вона полюбилася як у соціальних мережах, так і в реальному житті. Вона принесла мені успіх на конкурсі та додала твору особливого значення. Водночас ця робота допомогла мені знайти свій стиль. Вона спрямувала мене. У дитинстві я була дуже зачарована матадорами та іноді спостерігала за ними. Тоді я навіть не уявляла, що моя майбутня робота «Матадор» принесе мені успіх.
Який вигляд має Ваш звичайний робочий день або творча сесія? Ви віддаєте перевагу роботі в тиші та на самоті, чи Вам потрібна певна атмосфера?
Усе, що мені потрібно, — це достатньо вільного часу і спокійна обстановка. Іноді я навіть не наважуюся працювати в студії, тому що хочу бути в повній самотності. Єдиний додатковий звук, який я можу переносити, — це тиха музика на фоні, тому що будь-який інший шум порушує мою концентрацію та думки.
З 2024 року Ви берете активну участь у національних виставках в Азербайджані. Яке це відчуття — представляти своє мистецтво на батьківщині?
Це лише перші кроки. Я вірю, що досягну великого успіху як на батьківщині, так і на міжнародній арені. Є рівень, якого я хочу досягти у своїй країні, і я наполегливо працюю для цього, тому що хочу бути однією з найкращих. У майбутньому, коли буде згадано моє ім’я, я хочу, щоб мої витвори мистецтва одразу спадали людям на думку. Або коли хтось бачить одну з моїх робіт, я хочу, щоб він миттєво впізнав її як мою.
Ви успішно представили свої роботи на міжнародному рівні: в Ізмірі та зовсім нещодавно в Токіо. У чому Ви вбачаєте головну відмінність і цінність участі в міжнародних проєктах?
Одне з найпрекрасніших почуттів — це бачити радість моїх батьків з цього приводу. Це справді одна з найбезцінніших емоцій. Водночас це перші кроки до моїх майбутніх планів. Якщо мої роботи вже цінуються і представляються зараз, звісно, це те, що мене тішить. Представлення моїх робіт за кордоном — це великий привід для гордості. Як для художниці, це спосіб представити себе та продемонструвати своє мистецтво ширшій аудиторії.
Чи є у Вас виставка або проєкт мрії — країна, галерея чи формат, — де Ви особливо хотіли б показати своє мистецтво?
Один із проєктів, у якому я мрію взяти участь, — це Венеційська бієнале. Венеційська бієнале є однією з найпрестижніших та найвідоміших міжнародних мистецьких подій у світі. Я вважаю, що виставка своїх робіт там — це мрія для кожного художника. Я щиро сподіваюся, що одного дня досягну цієї мети.
Які теми чи техніки Ви плануєте досліджувати в найближчому майбутньому? Яка Ваша глобальна мета в мистецтві на найближчі п'ять років?
У найближчі п’ять років я хочу продовжити заплановане мною навчання, щоб підвищити свій професійний рівень та створювати більш витончені роботи. Є багато престижних заходів як на міжнародному рівні, так і всередині країни, і я прагну взяти участь у міжнародних проєктах та виставках. Одна з моїх цілей — провести персональну виставку в Азербайджані та Великій Британії.
