Ольга Болотаєва — приклад того, як ніколи не пізно йти за своєю мрією. Колишня економістка родом з України, вона зважилася на крутий поворот у житті, перетворивши дитячу любов до музики на справжнє покликання. Лише за три роки Ольга пройшла шлях від перших уроків вокалу до визнання на міжнародній арені, завоювавши призові місця на престижних конкурсах у 2024 та 2025 роках. Для неї музика — це не просто хобі, а спосіб говорити зі світом, і в цьому інтерв’ю Ольга відверто розповідає про свій дивовижний шлях, про силу сім’ї, про подолання себе та про те, як важливо вірити у свій власний талант.
Ольго, Ваш шлях від економіста до вокалістки є унікальним. Розкажіть, що стало тим переломним моментом, коли ви вирішили, що музика має стати головною частиною вашого життя?
Де б я не була, я завжди чула музику — усередині мене все починало рухатися, і я хотіла співати навіть там, де не лунала жодна нота, хоч у машині. Переломний момент настав однієї ночі: мені наснився сон. У ньому був мій дідусь, який завжди був поруч. Він сидів у тому самому клубі, де я востаннє виступала ще у сім років, і простягнув мені руку зі словами: “Іди”. Я прокинулася і сказала чоловікові: “Я повертаюся до музики”. Він відповів: “Іди. Шукай викладача з вокалу”. З цього почався мій дивовижний і справжній шлях.
Ви згадали, що любов до музики жила у вас із дитинства, але активно займатися вокалом ви почали лише три роки тому. Як би ви описали цей шлях трансформації?
Для мене це було немов пробудження — я нарешті дозволила собі всерйоз слухати свій внутрішній голос. Перші кроки були непростими: потрібно було вчитися заново довіряти собі та своєму звучанню. З кожним заняттям я відчувала, як змінюється не лише голос, а й мій внутрішній світ — ставало більше свободи і сміливості. Цей шлях став трансформацією з людини, яка “любить музику”, на людину, яка через неї живе і говорить зі світом.
Здобувши освіту економіста, ви досягли успіху у творчості. Розкажіть, як ваш бекграунд допомагає або, можливо, заважає вам у музичній кар'єрі?
Коли я працювала у сфері економіки чи офісної діяльності, моя освіта часто заважала — я постійно відчувала, що музика має бути поруч. У моменти роботи я могла залишити все і просто захотіти заспівати, дивитися у вікно й уявляти, як виконую ту чи іншу пісню. Зараз, займаючись музикою професійно, цей внутрішній аналітик іноді знову вмикається: я починаю рахувати й аналізувати там, де потрібно повністю відключитися і просто слідувати за мелодією. Як сказала моя мама, коли дізналася, що мене запросили виступити в Лондоні: “Так, Олю, ти завжди хотіла виступати”. І це правда — музика завжди була моєю мрією і моїм сьогоденням. Це просто подарунок долі, яким я маю скористатися, зробити його своїм, унікальним. Це неймовірно, що я вмію “малювати” , і я вдячна за це диво.
Ви кажете, що вокал для вас — це спосіб говорити зі світом без слів. Розкажіть, як ви проживаєте кожну пісню і як знаходите в ній себе?
Для мене вокал — це спосіб говорити зі світом без слів. Іноді пісня ніби відображення моїх власних переживань: я проживаю її наодинці, дозволяю собі відчути все до кінця, часом і проплакати. А іноді в моменті народжується образ, який я несу через усю композицію, ділячись ним із кожним, хто слухає. Це дивовижний стан — бути одночасно всередині музики і водночас віддавати її світові.
На сцені ви любите працювати в різних образах. Що для вас означає перевтілення і як ви готуєтеся до кожного нового образу?
Перевтілення для мене — це можливість в одну мить стати кимось іншим, повністю зануритися у стан пісні.
Я відчуваю її душею, дозволяю собі прожити образ і донести його до слухача так, щоб він побачив і відчув те, що бачу і відчуваю я. Це завжди мить щирості та повної присутності на сцені.
Ваш професіоналізм був відзначений на міжнародній арені. Розкажіть про свої враження від участі в конкурсі Golden Time Talent та на фестивалі в Лондоні. Якими були найбільш пам'ятні моменти?
Це було неймовірне відчуття. Вперше я здивувалася, коли мене відзначили другим місцем в онлайн-конкурсі Golden Time Talent. Я не могла повірити, що це сталося — як я, у 41 рік, змогла? Я була приголомшена. Повідомила чоловікові — він аплодував і захоплювався, а режисер Михайло Ленський сказав з величезним захватом: “Ну все, ти тепер зірка, браво, йди вперед”. Коли настав час фестивалю в Лондоні, я знову завмерла: “Як я тут? Та це ж казка!” На сцені моє тіло на секунду зупинилося, як у семирічної дитини, коли я востаннє виступала в клубі. Але я сказала собі: “Іди, Олю”. Побачивши слухачів, зрозуміла — назад шляху немає, потрібно з’єднатися з ними й виконати так, як відчуває моя душа. А у фіналі, коли оголосили диплом із третім місцем, серце буквально вискакувало з грудей, сльози йшли градом. Я вдячна Інесі Білій за підтримку та її слова: “Припини плакати, у тебе шикарний шлях, ти дійшла, молодець”. Цей досвід — неймовірна радість, емоції та підтвердження того, що все можливо.
Ви зняли 10 кліпів на кавер-версії. Розкажіть, який із них став для вас найбільш значущим або улюбленим і чому?
Для мене особливим значущим став кавер “Я ж його любила”. У ньому знялися моя донька Заріна та син Михайла Ленського, Артем. Зйомка була чарівною: діти грали дитячу історію кохання, але передавали її так, ніби вони дорослі. При цьому вони не бачилися шість років, і це додавало особливої щирості — кожен погляд, кожен жест був наповнений справжніми емоціями.
Особливе місце займає “Тропікана”. Мені потрібно було за короткий час показати дві сторони себе: сувору офісну жінку та грайливу, сонячну Тропікану. Це було як миттєве перевтілення, справжнє випробування для акторської гнучкості.
Кліп “Un-break my heart” народився спонтанно. У день зйомок “Тропікани” пісня раптом зазвучала, і Михайло сказав: “Давай знімати”. Пісня була заспівана на моїх нижніх нотах у момент, коли в родині була складна ситуація, а зйомка відбувалася серед випадкових перехожих. Вийшов кліп з особливою живістю та правдою. Усі інші роботи теж стали маленькими шедеврами. Виникав образ у Михайла — я підлаштовувала себе під нього, і зйомка починалася сама собою. Я безмежно вдячна Михайлу Ленському, який одного дня вперше спробував себе у зйомці, а я стала його першою акторкою. Він зумів побачити мене, допомагав розкриватися під час зйомок і передавати це через камеру — це особливий досвід, який я пам’ятатиму завжди.
Ваша сім'я — Ваш чоловік і дві прекрасні доньки — Ваша головна підтримка. Розкажіть, наскільки вона важлива для вас на цьому творчому шляху?
Мій чоловік — це справжня сила, яка розуміє мене тут і зараз. Він знає, як важливо для мене знайти час, щоб записати пісню чи зняти новий кліп, і завжди підтримує мене в цьому. Завдяки йому я можу повністю зануритися у свій творчий стан, не відволікаючись ні на що інше. Наші діти з трепетом чекають, чим я займуся цього разу — яку пісню візьму для запису чи яким буде новий кліп. Ми навіть привозили їх до студії звукозапису, щоб вони побачили, як це цікаво, як створюється запис і який звук лунає. Їм дуже подобається спостерігати за процесом, а потім слухати готовий запис. Для мене сім’я — це єдність. Крім того, я намагаюся передавати цей досвід дітям — показувати, що важливо йти за своїми мріями, бути захопленим своєю справою та підтримувати одне одного. Для мене така підтримка сім’ї — одна з найбільших цінностей на моєму творчому шляху.
Ви родом з України, а ваш чоловік — осетин. Як культурне різноманіття і ваш особистий досвід впливають на вашу творчість і світогляд?
Мій чоловік підтримує мене в моєму творчому польоті — для нього важливо, щоб я була щаслива. При цьому всі рамки пристойності дотримуються, і в цьому відчувається гармонія нашого союзу. Він захоплюється, коли бачить мене в новому образі або чує новий кавер. Якось він сказав: “Це моя дружина заспівала — це ж як красиво, неймовірно”. Також він любить у дорозі вмикати YouTube і слухати мої виконання. Ми цінуємо традиції одне одного, і в цьому в нас справжній тандем. Він знайомий зі слов’янською культурою ще до мене, і йому завжди подобалася наша краса, наші традиції та смачні страви. Така взаємна повага та інтерес до культурних особливостей одне одного збагачує мою творчість і сімейне життя.
Що для вас є найскладнішим у процесі створення музики чи підготовки до виступу? З якими основними труднощами ви стикаєтеся?
Для мене найскладнішим у процесі створення музики та підготовки до виступу є знайти ту саму іскру натхнення, яка з’єднує емоції, слова та мелодію в єдине ціле. Іноді ідея приходить легко, а іноді доводиться пошукати, поекспериментувати з аранжуванням, текстом чи образом, доки все не стане гармонійним. Робота з мікрофоном і сценою вимагають зосередженості та терпіння. При цьому важливо зберегти емоційність і жвавість виконання, щоб музика зворушувала слухача. Підготовка до виступу також вимагає внутрішньої зібраності: потрібно бути готовою до імпровізації, до несподіваних ситуацій і при цьому залишатися впевненою та природною на сцені. Ці труднощі роблять процес складним, але саме вони допомагають мені рости як артисту і знаходити нові грані своєї творчості.
Крім створення кліпів на кавер-версії, чи є у вас у планах запис власного авторського матеріалу?
Так, окрім роботи з кавер-версіями, я вже написала та записала свої авторські пісні — “Зірка” та “Віра в серцях”. Ці пісні відображають мій внутрішній світ і мої погляди на життя. “Зірка” — про те, як важливо знайти свою внутрішню зірку, ту частину себе, яка веде вперед і допомагає не збитися зі шляху. Для мене ця пісня — нагадування, що світло є всередині кожного з нас, і його потрібно берегти та слідувати за ним. “Віра в серцях” народилася з моїх переживань і роздумів про те, що життя не завжди буває легким. Вона про те, що навіть коли нам важко і трапляються невдачі, важливо зберігати віру в краще. Ця пісня вчить іти вперед із вірою в серці, попри все, і пам’ятати: усе можливе, якщо довіряти собі та своїм силам. Для мене ці пісні — не просто музика, а спосіб ділитися своїм досвідом і надихати інших.
Якби ви могли виступити на будь-якій сцені світу, яку б ви обрали і чому?
Я б обрала сцену просто неба, де небо стає живою декорацією, а вітер і звуки навколишнього світу — природним акомпанементом. У таких умовах музика звучить особливо чесно та щиро, тому що кожен звук, кожен рух сприймається по-новому. Тут немає штучних бар’єрів між артистом і глядачем, і між мною та залом виникає справжній живий зв’язок — відчуття, що ми разом переживаємо кожну ноту, кожне почуття. На такій сцені важливе не лише виконання, а й атмосфера: зміна світла, шепіт вітру, дихання публіки — усе це створює унікальний контекст, який неможливо повторити в замкненому просторі. Для мене це відчуття повної свободи та гармонії, коли музика стає не просто витвором мистецтва, а живою подією, що торкається сердець і залишається в пам’яті кожного, хто поруч. Саме в такі моменти я відчуваю себе повністю собою, і кожна пісня знаходить своє справжнє дихання.
