Її руки творять дива, перетворюючи нитки на живі полотна. Кожен стібок у її роботах — це історія, натхненна красою природи та глибокою любов'ю до України. Надія Головачук — Заслужений майстер народної творчості України, чиє мистецтво відоме далеко за межами батьківщини. Ми зустрілися, щоб поговорити про її шлях, джерела натхнення та місію, яку вона несе через свою творчість.
Надіє Іванівно, як Ви вперше зацікавилися вишивкою, і хто був Вашим першим учителем або натхненником?
Моя любов до вишивки зародилася ще в дитинстві, коли я спостерігала за родичками-майстринями. У нашій батьківській хаті досі зберігаються фіранки з вишитим заячим горошком. Але справжнім переломним моментом став 1988 рік. Я відвідала музей Тараса Шевченка в Каневі, де побачила портрет, вишитий гладдю. Це так вразило мене, що я довго стояла й мовчала.
Велику вдячність я відчуваю до нині покійної Лідії Поліщук — Людини великої душі, яка вселила в мене впевненість у тому, що я зможу. А ще я дала їй обіцянку, що буду вишивати. Прийомам композиції я вчилася у Лідії Сергіївни, а її ікебани стали основою подальших спільних рішень, які потім лягли на полотно.
Чи маєте Ви улюблений орнамент або символ, який часто повторюється у Вашій творчості?
Я не вишиваю орнаменти, а здебільшого малюю голкою квіткові композиції, використовуючи магію художньої гладі, де кожна нитка — це мазок світла і тіні.
Проте, у моїх роботах часто зустрічаються важливі символи. Наприклад, на своєму екслібрисі я вишиваю сонечко (жучок-сонечко), який символізує мою донечку.
Наскільки важливо для Вас зберігати регіональні особливості та які саме етнічні символи Ви прагнете зберегти у своїх роботах?
Я вважаю, що ми не маємо права забувати, хто ми є і де наше коріння. Тому для мене дуже важливо зберігати українську етнічність через традиційні культурні символи. У своїх роботах я прагну зберегти, зокрема, калину та соняшник. Я вважаю їх не просто оберегами, а живими символами України. Крім того, я також вплітаю образи, які створюють наш національний колорит: хліб на столі, традиційні страви, національне вбрання, мальви, тин та горщики на ньому, хатину під соломою та інші.
Вони важливі сьогодні, бо є невід’ємною частиною нашої ідентичності та культурного коду.
Чи працюєте Ви з іншими техніками, окрім вишивки, і як бачите роль жінки-майстрині в сучасному українському та європейському суспільстві?
Моя основна техніка — художня гладь, яку я вивчала впродовж багатьох років. Це мій спосіб творити. Я вважаю, що для жінки-майстрині вишивання — це не просто хобі, а глибокий процес самонаповнення, задоволення та натхнення, який ні з чим не порівняти. Ця потреба стала частиною життя, адже, як кажуть, енергетичне поле жінки-вишивальниці збільшується в кілька разів після двох-трьох годин роботи.
Вишивання допомагає почуватися краще на енергетичному рівні. Я жартома кажу, що «вишиванням я підзаряджаю свої внутрішні акумулятори».
Це звання мені присвоїли у 2009 році Указом Президента України за вагомий внесок у розвиток культурної спадщини, високу професійну майстерність та активну участь у Фестивалі мистецтв України. Воно стало для мене і великою гордістю, і високою відповідальністю.
Ви розробили власну запатентовану техніку вишивки. Що в ній унікального, і як вона поєднує традиції з новаторством?
Унікальність моєї художньої гладі полягає в її багатогранності. Що найскладніше, питаєте? Все! Як створити малюнок, врахувати вимоги композиції, який колір тканини взяти за основу, які кольори ниток… Але найголовніше — під яким кутом покласти на полотно кожен стібок, аби, відбиваючи світло, відтворити об’єм. Це постійна робота над собою, і я шукаю відповіді самотужки. Не дивно, що я стараюся вишивати лише при денному освітленні, бо практика підказує, що інакше без помилок не обійтись.
Ви перемогли в 9 міжнародних конкурсах. Який із них був для Вас особливо знаковим і чому?
Всі мої перемоги були знаковими, адже кожна з них — це визнання українського мистецтва на світовій арені. Особливо важливою є серія перемог, здобутих з 2023 року. За останні пару років мої роботи отримали найвищі нагороди в таких величних містах, як Лондон (двічі!), Мадрид, Берлін, Париж, Токіо та Рим. Це не просто мої особисті досягнення, а підтвердження того, що наша культура є сучасною, актуальною і зрозумілою для людей у всьому світі.
Ви організували понад 20 фестивалів традиційного мистецтва. Які з них Ви вважаєте найуспішнішими, і які моменти запам’яталися найбільше?
Колишній міністр культури Василь Вовкун сказав, що я завжди формувала український культурний простір через організацію фестивалів, і я з ним згідна. Для мене ці фестивалі – це не просто події, а місія. Вони є важливою частиною культурної освіти та об’єднання мистецької спільноти. Кожен фестиваль мав свої особливі моменти, але найбільше запам’яталися ті, коли я бачила, як мистецтво оживає в руках молоді, як воно передає традиції від покоління до покоління, створюючи міцний зв’язок між минулим і майбутнім. Ці моменти надихали мене йти далі і творити.
Яким Ви бачите майбутнє українського народного мистецтва в глобальному контексті?
Я дивлюся у майбутнє з великою вірою. Я впевнена, що українське народне мистецтво має величезний потенціал у глобальному контексті. Наша культура, наша ідентичність — це унікальний код, який сьогодні цікавий всьому світу. Мої перемоги на міжнародних конкурсах доводять, що наша культура є актуальною та цінною для людей у всьому світі.
Що Вас надихає створювати нові роботи сьогодні?
Вже майже 30 років мене надихає неймовірна краса навколишньої природи. Це і є моя невичерпна муза. Саме квіти вражають мене найбільше: їхня довершеність, гра світла й тіні, перехід кольорів. Коли я бачу сонячні промінчики чи просто розквітлу мальву, я знову й знову беруся за голку. Вишивання — це для мене процес самонаповнення і задоволення, яке ні з чим не порівняти. Це моя внутрішня необхідність і джерело сили.
