Ласкаво просимо на інтерв'ю з Вікторією Дромарецькою — талановитою мисткинею, чия творчість є унікальним поєднанням живопису та кераміки. У цій розмові Вікторія розповідає про свій шлях від академічної школи до власного стилю, про те, як не здатися після критики та як знайти баланс між різними видами мистецтва. Вона ділиться несподіваними історіями, що визначили її долю, та дає цінні поради молодим художникам.
Вікторіє, як ви прийшли до рішення займатися одночасно керамікою та живописом, і як ці напрями взаємопов'язані у вашій творчості?
Спочатку я займалася тільки академічним живописом та рисунком, про кераміку навіть не думала. Львів усе змінив кардинально. Коли я зрозуміла, що потрібно якось знайти золоту середину між київською школою рисунка та львівською, з’явилося розуміння, що буде і кераміка, і живопис. Відокремити щось просто неможливо — буде не вистачати важливих елементів у процесі. Хотілося поєднати формоутворення та кольорову палітру світосприйняття.
В одній зі статей про вас ви згадали, що ваша манера малюнка не відразу була прийнята у Львові. Як ви адаптувалися до цього і як це вплинуло на ваш розвиток як художника?
Моя манера малюнка відповідала Київській школі, яка передбачає легкий, прозорий рисунок твердими олівцями, створюючи враження об’єму в просторі. Наприклад, якщо на малюнку фігура людини, то вона має бути ніби огорнута повітрям. Це живописний підхід до рисунка. У Львівській Академії стиль рисунка відповідає скульптурному мисленню, коли йде робота над контуром і внутрішнім об’ємом, тож мені довелося змінювати себе.
Як ви вважаєте, що робить кераміку унікальним матеріалом для вираження художніх ідей?
Кераміка — це дійсно унікальний вид мистецтва. Для початку, це дуже давнє мистецтво, воно дійшло до нас із прадавніх часів, і зразки давньої кераміки вражають уяву. Коли ти вже працюєш над керамічним твором, то поєднуєш роботу над формою, графічні фактури на поверхні, а потім ще й кольорові плями та заливки глазурями та емалями. Виходить цілий оркестр!
Розкажіть про ваш досвід викладання. Як ви надихаєте своїх учнів і допомагаєте їм розкрити свої таланти?
Я вважаю, що викладання має бути індивідуальним. Навіть якщо працюєш із групою, намагаєшся до кожного знайти свій підхід, тому що завдання стоїть більше, ніж просто вивчити предмет. Головне завдання у навчанні мистецтву — розкрити творчі здібності учнів, а в кожного вони різні. Буває, талант аж виплескується, але це не завжди ознака майбутнього митця, просто зверху лежить і швидко закінчується. Бували випадки, коли просто ніяких ознак, хоч плач. І вже талановиті все зробили й побігли, а ми сидимо в майстерні з аутсайдерами й мучимося. Потім несподівано, в тиші, у спокої, щось проростає, дивишся — і не віриш очам, що в цій на перший погляд неперспективній учениці така краса могла існувати. От питання: як дістатися до цих «діамантів»? Буває і талант, і покликання — дуже рідко, та теж буває, природа багата на сюрпризи.
Які теми та сюжети найчастіше зустрічаються у ваших роботах, і чому вони вас приваблюють?
Кераміка — це мистецтво символів для мене, тому скоріше рух. Рух води, сонячних променів — це з останнього доробку. Ще є серія телефонів у кераміці. У живописі більше конкретних образів: напівабстрактні пейзажі, об’єднані темою «Передмістя», портрети, теж вирішені декоративно. Намагаюся передати емоційний стан за рахунок кольорових плям, ритмів геометричних елементів.
Чи є у вас особливі техніки або прийоми, які ви використовуєте у своїх роботах?
В кераміці основа формоутворення — це гончарне коло, магічний процес. У живописі — поєднання живописних плям і графічних ліній пензлем.
Як ви знаходите баланс між керамікою та живописом у вашій творчості, і як вони взаємно збагачують одне одного?
Кераміка — це мистецтво вогню. Ви працюєте, ліпите, додаєте деталі, потім сушите і передаєте на випал — усе! Робота закінчена. Ще є другий випал із глазурями, емалями, але в цілому робота зафіксована. Живопис — це творчість без меж, ви можете йти за зазначеним курсом, можете довіритися інтуїції, але найважче — це зупинитися. Живопис — це як плавання на кораблі: ви чекаєте, коли можна буде дістатися суші, а потім знову починаєте мріяти про море. Якщо в цілому подивитися на ситуацію, то рівновага десь посередині, кожний матеріал має свої грані прекрасного і можливість висловитися.
Які художники або культурні традиції вплинули на вашу творчість?
З англійських художників — це мариністи, Вільям Тернер та інші. Один з улюблених на сьогодні — американський художник Ендрю Ваєт, він такий цільний у своїй творчості, ніяких компромісів. З європейців — улюблений Анрі Тулуз-Лотрек, маестро моменту, недосяжна вершина.
Як змінювався ваш стиль з роками? Чи були моменти радикальних творчих трансформацій?
Мене змінила зустріч із мистецтвознавцем і працівником музею Київська картинна галерея. Він допомагав робити виставки. Перша, друга, а потім на третій сказав: «Досить, або ви пишете абстрактне і велике, або ми не виставляємо». Тобто, нічого містичного, сучасне мистецтво і великі формати, щоб стіну заповнити.
Які виклики вам доводиться долати у своїй мистецькій діяльності?
У мене серйозні виклики: з однієї сторони, намагаюсь бути художником, який крокує в невідоме і робить щось нове і неординарне, а з іншої — працюю викладачем, отже, маю все знати, приймати розумні, правильні, осмислені рішення й оперувати стандартами. Ось такі гойдалки.
Чи є у вас улюблений твір, який має особливе значення у вашій кар’єрі?
Улюблений — це ще не написаний. Якби був улюблений, то вже нічого б і не робила. Зазвичай те, що подобається художнику, відрізняється від того, що подобається публіці. Одного разу у мене була виставка в музеї. Коли вона закінчилася, я запропонувала подарувати їм роботу. Там були, на мій погляд, гарні великі роботи, та вони вибрали маленьку і таку випадкову, яка робилася швидко й під кінець. Але ж вони мистецтвознавці. Як кажуть художники: мистецтвознавець усе знає і нічого не вміє, натомість художник усе вміє і нічого не знає.
У кожного митця є історії, які допомогли визначити його шлях у мистецтві. Чи були у вашому житті подібні історії?
