Мистецтво - це не просто фарби на полотні, це мова душі, спосіб розповісти свою історію без слів. Сьогодні ми зануримося у світ Наталії, художниці, чий творчий шлях почався на берегах Одеси, продовжився в Німеччині та сповнений глибоких особистих переживань. Відкрийте для себе, як море, сімейна підтримка та особисті випробування формують унікальну палітру її робіт, роблячи кожну картину не просто зображенням, а справжнім одкровенням, сповненим світла та надії.
Наталіє, розкажіть, будь ласка, з чого почалася ваша любов до мистецтва і як ви вирішили пов'язати своє життя з живописом?
Моя любов до мистецтва почалася ще в юності. Я пам’ятаю, як годинами сиділа біля моря, вдивляючись у безкрайній горизонт і переносила на полотно краєвиди, що народжувалися в серці. Тоді я зрозуміла – мистецтво стало моїм внутрішнім світом, моєю тишею, моєю свободою. У студентські роки, незважаючи на щільний графік, я продовжувала жити творчістю. Для мене це було не просто заняття – це було все. Мистецтво стало моєю стихією, в якій я розчинялася повністю.
Ваш творчий шлях почався в Одесі, але зараз ви живете і творите в Ерфурті, Німеччина. Як ці два міста - рідне і нове - впливають на вашу художню палітру і вибір сюжетів?
Я родом з Одеси, міста біля моря, де шум хвиль був моєю першою музикою натхнення. У 2021 році до мене повернулася муза, і кожна картина почала народжуватися з моїх емоцій і внутрішніх станів. У 2022 році через війну мені довелося переїхати до Німеччини. Це було непросто, але Німеччина принесла в моє життя спокій. Тут, незважаючи на складнощі, мистецтво знову стало моєю опорою. Я вчила мову, склала іспити, і це був шлях подолання. Коли ставало особливо важко, я йшла у творчість. Вона стала моїм притулком і терапією. Німеччина не зламала мене, а розкрила, зробила впевненішою. Тут я відчула, що все можливо, і мій девіз тепер: «Не спробуєш – не дізнаєшся».
Ви навчалися в Театральному училищі імені Грекова на художника-костюмера. Викладачі та приватний вчитель захоплювалися вашою палітрою. Чи пам'ятаєте ви, що саме в ній приваблювало їх? Як цей досвід вплинув на ваше сприйняття мистецтва?
Так, я вчилася в Одеському театральному училищі імені Грекова, і в мене були приватні уроки з викладачем, який зіграв величезну роль. Він особливо відзначав моє відчуття кольору і тіні. Часто говорив: “У тебе солодкі тіні, солодка тональність. Ти відчуваєш колір так, як мало хто може його відчути. Ти знаходиш тон, який іншим просто не видно”. Професор з Одеси, член журі, теж сказав: “Ти – з тих художників, які виділяються. У тебе унікальна кольорова палітра, ти не як усі”. Ці слова стали для мене підтвердженням того, що я йду своїм, особливим шляхом. Головне для мене – не визнання, а те, що я можу через свої картини ділитися собою.
Що стало поштовхом до повернення до живопису 2021 року? Як це змінило ваше життя?
2021 рік став для мене поворотною точкою. До цього я жила в Брюсселі, але відчувала, що втрачаю себе. Мій чоловік був суворим і вимогливим, і я переставала бути тією живою, вільною жінкою, якою була. Після серйозного конфлікту я поїхала в Одесу. Там, в улюбленому місті біля моря, я зрозуміла: я більше не хочу жити не своїм життям. Я хочу знову дихати на повні груди, бути собою. Я пішла, купила полотно, пензлі, фарби і вирушила до моря. Перша картина після довгої перерви стала моїм внутрішнім маніфестом. Я почала писати – і в цей момент народилася заново. Мистецтво стало не просто порятунком – воно стало моїм справжнім голосом, моєю свободою, моїм диханням. Відтоді я знову живу в гармонії з собою, творю, бо не можу не творити. Саме з цього моменту почалося моє нове, справжнє життя.
Після перерви Ви почали активно писати «прямо на березі моря». Чи є якесь особливе значення у моря для вашої творчості? Які відчуття воно у вас викликає?
Моя творчість почалася заново 2021 року – і почалася вона біля моря, це не випадково. Море завжди було поруч зі мною. Я виросла в Одесі, у будинку, звідки до моря – лише п’ять хвилин. Вранці відкриваєш вікно – і в кімнату вривається той самий знайомий з дитинства морський запах. Він живий, він справжній. Він одразу наповнює душу спокоєм. Море – моє перше натхнення, мій перший учитель тиші та глибини. Коли я відчула, що хочу повернутися до себе, я інтуїтивно пішла до моря. Саме біля води я відчула, як у мені знову народжується життя. Море заспокоює, наповнює, очищає. Кожна картина, написана біля моря або натхненна ним, несе в собі мою любов, спогади, дитинство, свободу. Це не просто пейзаж – це подих моєї душі. Писати море – значить говорити з ним. Для мене це справжня терапія, повернення до себе, до витоків.
Яку роль у вашій творчості відіграє ваша родина? Як їхня підтримка надихає вас?
Моя сім’я відіграє величезну роль у моїй творчості. Це моя підтримка, мій відгук, моє серце. Особливо тонко відчуває мої роботи мама. Вона переживає кожну картину – іноді зі сльозами на очах, іноді з радістю, але завжди зі щирою участю. Її реакція для мене – немов внутрішній барометр: якщо зворушила її, значить, картина жива. Мої діти теж беруть активну участь. Син з гордістю приводить зі школи друзів і показує їм мої картини, а дочка допомагає мені відкриватися в соціальних мережах, підказуючи, як ділитися творчістю з людьми. Моя сім’я – це не просто частина мого життя, це частина мого мистецтва. Без них мої картини не були б такими глибокими, справжніми і живими.
З 2025 року ви активно берете участь у конкурсах. Що підштовхнуло вас до цього кроку, і які очікування ви мали від участі?
Для мене це не просто можливість показати свої роботи – це шлях до нових людей, нових відчуттів, нових історій. Я хочу, щоб якомога більше людей побачили мої картини і відчули ту емоційну глибину, з якою вони були написані. Кожна моя робота – це особиста історія, прожитий стан, момент, у якому я відкрилася світу. Мені дуже хочеться ділитися цим – розповідати, як і чому з’явилася та чи інша картина, які почуття в ній зашифровані, яку енергію вона несе. Я вірю, що мистецтво – це міст між серцями. І якщо людина хоча б на мить зупиниться перед моєю картиною і відчує, що вона говорить із нею – значить, усе не дарма.
Результати участі в Golden Time Talent стали для вас «справжнім символом надії». Чи можете ви поділитися, які саме емоції та думки ви відчували в той момент, і як це вплинуло на вашу подальшу мотивацію?
Участь у міжнародному проєкті Golden Time Talent стала для мене справжнім натхненням. Цей конкурс – не просто платформа для самовираження; це рух, який підтримує, об’єднує та запалює надію. Під враженням від нього в мені народилася нова картина, «Хмари розходяться», яка зараз у процесі створення. На ній море, хвилі, гори і важкі хмари, але крізь них пробивається промінь світла – це і є Golden Time Talent. Він символізує віру, надію і нові можливості для кожного, хто йде крізь труднощі. До цього я вже брала участь у конкурсі в Німеччині, де увійшла в десятку найкращих, і професори високо оцінили мої роботи. Але саме Golden Time Talent став тим світлом, яке не питає документів. Вони просто побачили в мені художника і повірили. Після участі мене почали запрошувати в галереї та на виставки, зокрема й у Німеччині. Це справді як світло крізь хмари, і це величезний стимул для моєї подальшої мотивації.
Яке послання або емоцію ви найбільше прагнете передати глядачеві через свої картини?
Через свої картини я намагаюся передати ті емоції, які живуть у мені в момент їх створення. Моя остання робота, наприклад, вже народилася в моїй голові – це частина важливого проєкту на аркуші А4, який буде об’єднаний разом з іншими роботами на панно в Лондоні. Проєкт називається «Допомога Україні», а тема – «Світ без насильства». Я чекала і виношувала образ, який повинен був з’явитися, і за кілька днів ідея стала дійсністю – адже мої картини завжди народжуються з глибини почуттів і емоцій. Мені хочеться, щоб ця картина стала голосом тих почуттів, які є у кожного з нас. Я вірю, що кожен, хто побачить цю роботу, зрозуміє її послання.
Як переїзд до Німеччини вплинув на вашу творчість? Чи змінилося ваше сприйняття мистецтва?
Переїзд до Німеччини не зламав мене – він розкрив мене. Він не став для мене перепоною, навпаки – надихнув, зміцнив і зробив мене впевненішою. Тут, на новій землі, я відчула: все можливо. Треба просто йти вперед, незважаючи ні на що. Мій головний девіз тепер: «Не спробуєш – не дізнаєшся». Я вірю, що потрібно відчиняти кожні двері, навіть якщо страшно. Тільки зробивши крок, ти по-справжньому зрозумієш – твоє це чи ні. І навіть якщо шлях виявиться важким – він обов’язково чогось навчить. Кожна нова можливість – це шанс розкрити себе з іншого боку. Я йду назустріч цим шансам, більше не боюся. Я живу – і пробую.
Як би ви описали свій стиль у живописі? Чи є у вас улюблені техніки або матеріали? Які теми або ідеї ви найчастіше досліджуєте у своїх роботах?
Коли я працюю, натхнення немов оживає саме по собі – воно приходить несподівано і веде мене за собою. Іноді я пишу акрилом, який раніше був моїм улюбленим матеріалом, а тепер більше віддаю перевагу олії – її глибина і насиченість дають мені нові можливості висловити почуття. Водночас я експериментую зі структурованою пастою, створюючи фактуру та об’єм. Зараз, наприклад, я працюю над картиною з горами, де паста відіграє важливу роль. Я не боюся пробувати себе в різних техніках і напрямках – усе залежить від того, який настрій і натхнення відвідає мене. Картини немов народжуються в моїй голові – я чітко бачу їхній образ, гру світла і тіні, хоча часом малювати по пам’яті дуже складно. Це відчуття – справжній виклик, але саме через переживання цих емоцій і народжується справжнє мистецтво.
