Христина Шнайдер - яскравий приклад того, як особиста трансформація може привести до нового покликання. Її картини - це не просто полотна, а відображення глибокого внутрішнього світу, синтез культурного досвіду Казахстану та Німеччини, а також результат особистої арт-терапії. У цьому ексклюзивному інтерв'ю для Global Talent Confederation Христина Шнайдер розповість, як дві різні культури сформували її світогляд, як мистецтво стало шляхом зцілення, і що означає отримати міжнародне визнання на самому початку творчого шляху. Ми обговоримо, як її психологічні знання впливають на творчий процес, а також її плани на майбутнє. Приготуйтеся зануритися в історію людини, яка наважилася зламати шаблони і заявити про себе через мистецтво.
Ваша біографія охоплює Казахстан і Німеччину. Як ці дві культури вплинули на Ваш світогляд і, можливо, на Ваше мистецтво?
Моя визнана німецькою державою професія, за якою я вивчилася і працювала понад 10 років (до того, як стати психологом-консультантом), – помічник юриста. У цій професії дуже мало творчості, і креативність обмежується умовами німецького законодавства. У юридичних суперечках і процедурах робота виконується відповідно до суворої структури та шаблонних правил. Я ніби жила взагалі без творчості, крім музики. Музика супроводжує мене завжди і допомагає мені у творчому процесі.
Оскільки мій життєвий досвід обмежується поглядом юриспруденції (мені 35 років, і 2001 року ми приїхали в Німеччину), я можу говорити тільки з цього погляду. Люди з Казахстану, які мешкають у Німеччині, набагато емпатичніші та доброзичливіші, ніж більшість німців, що найчастіше призводить, принаймні в Німеччині, до жертовної життєвої позиції. Німці більш егоїстичні та обачливі, але саме ці якості в сукупності з досягаторством привели німецьку економіку до процвітання.
Тут потрібно вміти відстоювати свої інтереси без кулаків і в жодному разі не жертвувати. Але до цього поняття я, як емпатична людина, йшла дуже довго. Зазвичай емоції мене захоплювали. Працюючи в юриспруденції, ти вчишся саморегуляції – особливо якщо йдеться про сімейні суперечки.
Оскільки я бачу обидві культури у своєму ключі, я навчилася дозволяти собі обирати вигідніше становище. Приклад: тоді як багато хто з Казахстану сприймає мовчання як згоду, у Німеччині мовчання означає «ні». І це дуже зручно: я навчилася говорити і заявляти про свої бажання, почуття, проблеми і потреби як доросла людина, без почуття провини. Для цього потрібно прийняти себе і свої особливості, тоді виникає менше проблем у комунікації і ніхто не додумує. Таким чином з’являється впевненість і зменшується прояв неврозу. Моє мистецтво говорить про моє сприйняття так ясно, що не варто додумувати, адже для цього я завжди пишу опис картини. І, до речі, такі описи я в змозі писати саме тому, що працювала в юриспруденції. Там треба вміти викладати свої думки письмово.
Ви згадали, що повернулися до малювання після травматичного досвіду 2021 року. Як саме арт-терапія допомогла вам у процесі зцілення і як цей досвід сформував ваш нинішній художній стиль?
Мої перші картини стали результатом моєї особистої художньої терапії. На той момент я ще не знала, що творчість мені взагалі допоможе.
Після сесій із психологом у мене завжди виникали ідеї для творчості, особливо якщо йшлося про теми, які стосувалися мене і мого особистого досвіду. Щоб зрозуміти, що відбувалося в мене всередині, можна просто подивитися на мої картини й описи до них. Я ніби говорила серцем і творила руками в рефлексивній манері. Ця терапія, як крик душі й серця, підривала шаблони. Я намагалася показати це у своїх картинах.
2021 року Ви отримали міжнародне визнання на Luxembourg Art Prize. Могли б Ви розповісти про цей досвід і про те, що це досягнення означало для Вас?
Я сприймала свою заявку на Luxembourg Art Prize як лотерею. І коли я отримала визнання, то не могла в це повірити, але водночас відчувала себе на вершині світу.
Я не могла повірити, що все так просто вийшло, і була рада як дитина. І я досі дуже рада!
Ваші картини відображають особисту історію, трансформацію поглядів, філософію та езотерику. Як Ви обираєте, які аспекти Вашого внутрішнього світу переносити на полотно, і як Ви домагаєтеся такого глибокого емоційного відгуку у глядачів?
Я ловлю натхнення і малюю саме з тими емоціями, які потім з’єдную з темою, фігурами і кольорами. Спочатку я підбираю, на мій погляд, відповідну музику, яка мене запалює, а потім починаю малювати. Таким чином я проживаю свої емоції; це працює як регулювання емоцій. І темний колір у моїх картинах говорить зовсім не про страх. Він говорить про глибину, цілісність і безодню, які, звичайно ж, у деяких людей можуть викликати страх. Але це не моє сприйняття. Усе в нашому світі дуальне, і кожен бачить те, що він хоче і в силу свого сприйняття може побачити. Тому когось це може відлякувати, а таким як мені стає цікаво.
Ваша професія психолога-консультанта, безумовно, дає Вам унікальне розуміння людської психіки. Яким чином Ваші знання в галузі психології впливають на Вашу творчість і процес створення творів?
Коли я вчилася на психолога-консультанта, я відвідувала різні секції, і одного разу мені порадили завжди чітко визначатися зі світоглядом, який ти хочеш транслювати. Це потрібно робити так, щоб причинно-наслідкові зв’язки були ясні та зрозумілі. Саме це сприяє формуванню внутрішнього стрижня у людини, через який проявляються кордони і сприйняття особистості. І через моє мистецтво я говорю про моє сприйняття тих тем, які я розкриваю у своїй творчості.
Ви кілька разів брали участь у музейних виставках Pinakothek Luxembourg Art Prize та отримували нагороди від Golden Time Talent у Лондоні. Які з цих виставок або нагород були для Вас найбільш значущими і чому?
Кожен мій перший досвід, як у Pinakothek Luxembourg Art Prize, так і в Golden Time Talent, є для мене дуже значущим і важливим. Заявити про себе в міжнародному співтоваристві та в галузі, в якій я тільки починаю свій шлях, вимагало від мене дуже багато сміливості та особистісного зростання.
Мою першу заявку в Pinakothek Luxembourg Art Prize я сприймала як лотерейний квиток. Я думала: “Ризикну! Спроба – не тортури”. І визнання музею підтвердило мені, що я можу бути художницею і в цьому немає жодного ризику. Це був неймовірний досвід.
Мою першу заявку в Golden Time Talent я заповнювала цілих два тижні. Мені було страшно заявити про свою творчість, особливо коли я бачила роботи інших учасників. Я захоплювалася і досі захоплююся ними та їхньою працею. І тут я зіткнулася з порівнянням себе з іншими. Цей період мого життя навчив мене не порівнювати себе, свої досягнення і переваги з іншими. Кожен з нас прекрасний і талановитий, і кожен з нас гідний поваги і визнання. І коли мене нагородили, я розплакалася, тому що цей крок у творчість коштував мені стільки часу і зусиль.
З 2025 року Ваші роботи регулярно виставляються Artboxy по всьому світу. Як ця співпраця вплинула на Вашу кар'єру і що Ви очікуєте від цієї глобальної експозиції?
Тут мені хочеться сказати, що будь-який контакт з творчими людьми, особливо художниками, в моєму житті підкріплюється виключно доброзичливим і позитивним досвідом. Співпраця з Artboxy вплинула на публічність моїх робіт і появу можливості зустрічей з художниками та галеристами. Від цієї експозиції я бажаю знайти сприятливі зв’язки, так само як і від Global Talent Confederation.
З огляду на ваш досвід життя у двох культурах, як ви бачите роль мистецтва в подоланні культурних бар'єрів і чи здатне воно, на ваш погляд, створювати мости між людьми різних національностей?
Так, безумовно, мистецтво здатне створювати мости між людьми, культурами і націями, але тільки за однієї найважливішої умови: коли патріотизм і фанатизм залишаються осторонь. Без них не буде конфліктів, адже мистецтво не має кордонів. Воно є свободою думки і слова, що виходить прямо з серця і душі творця. Як художниця та арт-терапевт, я бачу це саме так.
Ваш шлях є прикладом значної особистої трансформації. Що, на вашу думку, є найважливішим уроком, який ви винесли з цього шляху, і яку пораду ви могли б дати тим, хто шукає свій істинний шлях чи покликання?
Саморефлексія і самоповага – найрідкісніші та маловідомі ресурси, хоча ними може скористатися кожен. Насправді, кожен із нас має свій особливий талант і погляд на життя, виходячи зі свого особистісного досвіду, незалежно від національності.
Заздрість – це завжди погано, тому що вона підриває вищеназвані ресурси. І так, я знаю, є люди, які вважають, що заздрість – це свого роду мотивація. Але це не так. Мотивація з’являється тоді, коли ти сам знаєш, що потрібно саме тобі для твого особистого щастя, і починаєш рухатися в цьому напрямку. Людина в змозі це зробити, якщо її рівень самоповаги та саморефлексії достатньо високий для власної реалізації. Ці дві якості – потужні помічники.
Які подальші творчі плани Ви будуєте? Чи є у Вас нові теми, техніки або проєкти, які Ви хотіли б дослідити в майбутньому?
Плани є — Global Talent Confederation про них ще дізнається! Техніки та проєкти, які хотіла б дослідити, теж є. Але на все потрібні час, зосередженість і сили. Повільно, але впевнено я дійду до всього, що задумала…
