Ольга Авріна - не просто художниця, вона - яскрава, цілеспрямована особистість, для якої мистецтво - це спосіб пізнання себе та світу. Вона відкрита до критики, мріє про виставку і прагне постійного розвитку. Сьогодні ми дізнаємося більше про її творчий шлях, про її мрії та про те, що надихає її на створення прекрасних картин
Що надихнуло вас почати займатися живописом, і як це захоплення стало вашою пристрастю?
Мені складно висловити словами, що саме надихнуло мене на живопис, адже я ніколи глибоко про це не замислювалася.
У дитинстві, коли мама захопилася релігією, наш дім наповнився іконами. У вільні хвилини я любила перемальовувати їх. У ті часи не було ні розмальовок, ні доступних матеріалів, але моє захоплення не знаходило підтримки. Батьки були зайняті й не могли водити мене на курси. Я любила ліпити, малювати, створювати вироби, але у нас не було коштів для цього. Тож моє дитяче захоплення живописом залишилося нереалізованим.
Усе змінилося близько п’яти років тому. Мене запросили на майстер-клас з олійного живопису. Словами не передати, як мені сподобалося! Чотири години пролетіли як мить, я ніби розчинилася у творчості. Я відчула такий приплив позитиву та енергії, немов виплеснула все, що накопичилося всередині.
Після першого ж заняття я зрозуміла, що не можу жити без цього, немов під шкіру ввели отруту, що викликає залежність. Ось такі почуття пробудив у мені живопис.
Якою була ваша перша картина, і що ви відчували, коли її завершили?
Моя перша картина… Вона народилася на майстер-класі, який мені подарували. Тоді вона здавалася мені верхом досконалості, справжнім шедевром. Зараз, згадуючи, я розумію, що це було дуже самовпевнено. Це був міський пейзаж: пара під парасолькою, що йде під дощем. Робота була виконана в стилі імпресіонізму, з розмитими силуетами.
Імпресіонізм став моїм першим кроком у світ живопису. Ніякої деталізації, тільки абстрактні мазки, крізь які ледь вгадувалися знайомі образи. Ось так все і почалося.
Чи впливають на вашу творчість інші види мистецтва, такі як музика, література або кіно? Які художники справили найбільший вплив на вашу творчість?
Я не можу сказати, що інші види мистецтва справляють прямий вплив, але опосередковано вони завжди впливають через настрій, викликаний музикою, літературою чи фільмами. Іноді достатньо однієї пісні, щоб настрій миттєво змінився, і з’являється бажання творити. Колір немов сам собою виникає у відповідь на музику чи фільм. До того ж, коли я працюю, я часто пишу кілька полотен одночасно, й інколи починаю щось геть нове, що не планувала.
Моє захоплення мистецтвом почалося з дитинства. Батьки жили скромно, але в нас була неймовірно гарна і дорога книжка про Леонардо да Вінчі з бездоганними репродукціями та детальними описами. Я любила її розглядати, і вона здавалася мені чимось космічним. Це вплинуло на мене, адже я побачила картини, які не могла побачити наживо, тому що ми не могли дозволити собі поїздки в музеї.
Як ви вважаєте, які аспекти вашого життя та особистості знаходять відображення у ваших роботах? Яку роль відіграє колір у ваших картинах?
Моя палітра кольорів безпосередньо залежить від мого настрою, від емоційного стану. Я досі не можу зрозуміти, що є первинним: чи то кінцевий результат картини впливає на мене, чи то сам процес створення розширює мій кругозір і робить мене більш зрілою. У будь-якому емоційному стані я знаходжу розраду в малюванні, і, природно, це відбивається на колірній гамі.
Коли в мене помер батько, мої картини були пронизані похмурими тонами. Я малювала глибоке синє море, і протягом трьох місяців щодня додавала темні відтінки: чорні, темно-коричневі, темно-зелені. На полотні був зображений іржавий ілюмінатор з патьоками, наче після аварії літака. Але коли я відчуваю радість, це неминуче відбивається в яскравих, насичених кольорах. Зараз я працюю над маковим полем, де переважають червоні та зелені тони, а небо забарвлене у світанкові відтінки. Часом мені здається, що ці роботи створені абсолютно різними людьми.
Малювання – моє улюблене проведення часу. Події у світі, особливо конфлікт між Росією та Україною, не дають мені спокою. У такі моменти я вважаю за краще встати і малювати. Я можу провести за полотном по шість-сім годин, забуваючи про все.
Я люблю імпресіонізм, але останнім часом мене все більше приваблює деталізація. Це допомагає мені краще зрозуміти себе. Я можу малювати на замовлення, але тільки якщо робота викликає в мене щиру симпатію. Я не можу просто механічно перемалювати картинку, мені потрібно полюбити її.
Загалом, я життєрадісна і творча людина, і малювання допомагає мені розвиватися, краще розуміти і сприймати життя, підтримувати емоційну рівновагу. Живопис допомагає мені жити, і, думаю, не тільки мені.
Як ви вважаєте, яку роль мистецтво відіграє в житті людей?
Я можу сказати про себе: воно або створює настрій, або руйнує його. Це залежить від сприйняття мистецтва, яке дуже суб’єктивне. Воно може надихати або спустошувати. Але загалом, мистецтво формує внутрішній світ людей, впливає на їхнє становлення. Багато людей зцілюються за допомогою мистецтва. Я знаю тих, хто у важкі моменти відвідує музеї, щоб почерпнути енергію і думки художників. Це надихає і дає сили.
Мистецтво дає людині енергію, якщо воно їй підходить. Але є твори, які можуть викликати смуток, апатію чи депресію. Тому я вважаю, що мистецтво здатне як відродити людину, так і зруйнувати її на якийсь час.
Чи є у вас ритуали або звички, які допомагають вам у процесі створення картин?
У мене немає жодних особливих ритуалів чи звичок, які допомагали б мені налаштуватися на творчий процес. Ніяких лапок, свічок, приглушеного світла чи чогось подібного. На жаль чи на щастя, моя творчість дуже сильно залежить від настрою. А настрій, своєю чергою, може залежати від музики, від людей, які мене оточують, від того, чи все гаразд, чи навпаки. Від емоцій, від внутрішнього стану, від закоханості, від того, що комусь сподобалося те, що я зробила. Усе це дає мені багато енергії, позитивної енергії, для створення чогось нового, для продовження чи завершення роботи.
Тому ритуалів у мене немає, але я можу паралельно слухати музику. І ця музика настільки різноманітна, що я навіть не можу навести конкретні приклади. Це може бути класика, рок, реп – усе, що завгодно. Мій внутрішній стан визначає, що я писатиму, і від цього залежить, яку тему я оберу для картини
Розкажіть про ваш досвід навчання у Флоренції. Як це вплинуло на вашу творчість?
Це був момент, коли, малюючи в стилі імпресіонізму, я раптом захотіла деталізації. Побачивши фотографію, захотілося передати реальність, відтворити красу з максимальною точністю: форми, розміри, пропорції, нахили. Плюс, хотілося навчитися чогось нового.
В Італії я дізналася про прекрасні флорентійські школи малювання і потрапила в одну з них, «Аполлон» (названу так на честь викладача). Це було зовсім інше мистецтво. Італійський живопис, відомий у всьому світі, вирізняється особливими кольорами. Там я вперше малювала олівцем на полотні, а потім фарбами. Раніше я одразу починала з олійного підмальовка, без олівця.
У Флоренції я дізналася, що таке деталізація, лінійка, циркуль. Це був переворот мого уявлення про живопис. Я малювала лимони, вулицю з рухомими людьми і будівлями, вчилася зображати архітектуру, чого раніше не вміла.
Звичайно, я планую продовжити навчання. Це неймовірно захопливо! Навіть зараз, коли я розповідаю про це, у мене частішає пульс. Школа у Флоренції – це щось приголомшливе! Я рекомендую спробувати це кожному, навіть тим, хто ніколи не малював. Це космічний досвід!
Які досягнення у вашій кар'єрі ви вважаєте найбільш значущими і чому? У яких міжнародних конкурсах брали участь і які нагороди ви отримали?
Мабуть, найкращою похвалою і досягненням для мене став випадок, коли друзі прийшли зі своїми знайомими, яких я бачила вперше. Побачивши мою картину, вони одразу ж захотіли її купити. Для мене це було несподівано, я навіть запропонувала подарувати її. Але вони наполягли, поклали на стіл значну суму і забрали картину. Вона досі прикрашає їхній будинок, а пізніше вони попросили мене написати другу, щоб вони виглядали парою. Це було для мене найбільшим досягненням: коли незнайомі люди побачили мою роботу і захотіли її придбати.
Що стосується конкурсів, то участь у Golden Time Talent була випадковою. Я побачила оголошення у Facebook і, рухома якоюсь відчайдушною сміливістю, вирішила надіслати свої роботи. На мій подив, із трьох представлених картин одна посіла перше місце, а дві інші – третє. Це було неймовірно приємно і запам’ятається на все життя. Я майже не брала участі в конкурсах і ставилася до малювання як до частини свого життя, якою хотілося ділитися. Те, що мої роботи можуть подобатися іншим, стало для мене відкриттям.
Ви сказали, що для вас було відкриттям, що ваша творчість подобається людям. Чи плануєте ви й надалі показувати свої роботи публіці? Чи є у вас мрія, пов'язана з вашою творчістю? Які цілі ставите на найближчий час?
Так, було неймовірно приємно усвідомити, що моя творчість знаходить відгук у людей. Адже, як і будь-який художник, я не завжди можу об’єктивно оцінити свої роботи. Довге занурення в процес немов «замилює» погляд, і складно зрозуміти, наскільки картина гарна з технічного погляду. Тому, коли хтось зі сторони висловлює захоплення, це стає потужним стимулом для подальшої творчості.
У мене є грандіозна мета – організувати свою виставку. Я все ще перебуваю в пошуку свого унікального стилю, і, можливо, саме малювання допомагає мені краще зрозуміти себе. Я хочу вчитися у викладачів різних національностей, щоб познайомитися з різноманітними техніками і створити щось своє.
Конкурс «Golden Time Talent» мене дуже надихає. Я мрію завоювати Гран-прі, адже оцінка фахівців з усього світу – це величезне визнання. Я хочу розвиватися, співпрацювати з вами та побувати в Лондоні, щоб побачити цю масштабну подію наживо.
Мої цілі амбітні: я хочу вступити до флорентійської школи на річний курс, щоб опанувати техніку портрета. Але при цьому я захоплююся розмаїттям стилів – від імпресіонізму до класики. Я хочу, щоб мені легко давалися будь-які техніки, щоб я могла вільно висловлювати свої творчі пориви. Адже я, по суті, самоучка, і мені потрібні грамотні поради та рекомендації.
І, звичайно, моя головна мрія – організувати свою персональну виставку.
Чи стикалися Ви з критикою робіт? Як ви справляєтеся з цим і як вона впливає на вашу творчість?
До критики я відношуся спокійно і з розумінням, особливо до тієї, що по cуті, висловленою з повагою і вдячністю. Адже щира думка фахівців – це безцінний дар. Проте, я також усвідомлюю суб’єктивність сприйняття мистецтва. Те, що подобається мені, може не подобатися іншим, і навпаки. Портрети, натюрморти, пейзажі – кожен знаходить в мистецтві щось своє. Сучасне мистецтво, наприклад, може викликати як захоплення, так і повне неприйняття.
Тому я сприйvаю критику як погляд з боку, завжди готова прислухатися. Мені цікаво, як люди реагують на мої роботи, що вони думають. А якщо вони можуть дати грамотну пораду, це просто чудово!
Критика мене не демотивує. Навпаки, вона робить мене сильніше. Вона спонукає мене до самоудосконалення, до бажання перевершити себе. Адже я не змагаюся з іншими художниками, я прагну перемогти себе, стати краще.
Це для мене найголовніше.
Які поради ви могли б дати художникам початківцям?
