Єсилбаєва Алія - не просто талановита художниця, а й людина з великим серцем і невгамовною жагою ділитися своєю творчістю і знаннями. Її вирізняють дивовижна емпатія, вміння надихати оточуючих і віра в потенціал кожної людини. У цьому інтерв'ю ми поговоримо про її шлях, джерело її натхнення і про те, як ці якості допомагають їй у творчості та в роботі з учнями, а також про плани на майбутнє.
Алія, розкажіть, з чого почався ваш шлях у мистецтві? У який момент ви усвідомили, що малювання стане не просто хобі, а професійною діяльністю?
Мій інтерес до малювання зародився в ранньому дитинстві. Я була зачарована тим, як моя подруга створювала картини, використовуючи професійні матеріали. Її фарби і папір здавалися мені чимось чарівним. Я мріяла малювати так само красиво і яскраво, як вона. Вдома я намагалася повторити її роботи, використовуючи звичайні олівці, але, звісно, результат був далекий від ідеалу.
Я часто проводжала подругу до художньої школи, де в холі висіли картини, які я із захопленням розглядала. Директор школи, помітивши моє захоплення, запропонував мені скласти вступний іспит. Я з нетерпінням чекала цього дня і, незважаючи на великий конкурс, успішно пройшла випробування. На іспиті нам запропонували зробити начерки і намалювати квіти. Я вибрала лілії, і, на мій подив, директор сказав, що чекає на мене на заняттях. Так почалася моя історія в художній школі.
На останніх курсах мене попросили підмінити викладачів у старшій групі, де навчалося понад двадцять дорослих учнів. Я, будучи ще зовсім молодою, відчувала деяке збентеження, розмірковуючи, як зможу викладати людям, які здавалися мені такими дорослими.
На першому ж занятті я постаралася пояснити матеріал максимально зрозуміло, приділивши увагу кожному учневі. Незважаючи на те, що група складалася з п’ятнадцяти осіб, що здавалося мені непосильним завданням, я змогла надати допомогу кожному. На мій подив, учні залишилися дуже задоволені.
Після цього мене часто запрошували замінювати викладачів, і саме тоді я відчула справжнє задоволення від роботи з учнями різного віку. Це почуття не полишає мене й донині. Ось уже багато років я працюю у своїй студії, навчаючи як дітей, так і дорослих, і це приносить мені величезну насолоду. Я приходжу на роботу з радістю і передчуттям.
Які художники чи мистецькі напрями вплинули на ваш стиль?
Безумовно, Іван Шишкін справив величезний вплив на мій стиль. Його роботи вражають своєю реалістичністю і ретельним опрацюванням деталей. Здається, ніби його пейзажі оживають на полотні. З дитинства мене заворожувала його здатність так детально передавати красу природи – текстуру дерев, трави, шерсть тварин. Я завжди прагнула такого ж рівня майстерності та деталізації у своїх роботах. Тому, безсумнівно, можна сказати, що стиль Шишкіна справив на мене значний вплив
Що вас надихає на нові роботи? Чи є у вас особливі ритуали перед початком роботи?
Що стосується натхнення, я намагаюся підходити до роботи усвідомлено. Я можу працювати щодня, але в мене є чіткий принцип: якщо я відчуваю, що в мене поганий настрій або смуток, я відкладаю роботу. Я вірю, що емоції художника передаються через картину, і не хочу транслювати негатив глядачеві. Тому я намагаюся писати тільки тоді, коли відчуваю себе в гармонії та позитивному настрої.
Чому саме олія стала вашим улюбленим матеріалом? Чи пробували ви працювати в інших техніках?
Ця перевага склалася ще в дитинстві, коли я вперше побачила роботи відомих художників, написані олією. Тоді мені здавалося, що олія – це ідеальний матеріал, здатний передати всю красу і глибину зображення.
Згодом я дізналася про розмаїття художніх матеріалів, але олія, як і раніше, залишається для мене найближчою та найулюбленішою. Її багата текстура, насичені кольори і можливість створювати багатошарові ефекти дають мені змогу якнайповніше висловити свої творчі ідеї.
Олія – це не просто фарба, це частина моєї душі, і я відчуваю глибокий зв’язок з цим матеріалом
Які теми найчастіше знаходять відображення у вашій творчості?
У своїй творчості я найчастіше звертаюся до пейзажного живопису. Робота над пейзажем дає мені змогу повністю зануритися в картину, відчути гармонію й умиротворення. Я прагну передати не тільки візуальний образ, а й настрій, атмосферу, яку я відчуваю.
Мене надихає різноманітність природних станів: чи то сонячний день після похмурої погоди, чи то яскрава зоряна ніч. Я намагаюся зафіксувати на полотні ці швидкоплинні моменти, передати стан душі і своє сприйняття навколишнього світу. Для мене це не просто малювання, це спосіб висловити щось більше, що знаходиться за межами слів.
Чи є у вас улюблена картина серед створених вами? Чому саме вона?
Моєю улюбленою картиною є «Сосновий бір». Як я вже згадувала, творчість Івана Шишкіна справила на мене величезний вплив, особливо його картини «Сосновий бір» і «Ранок у сосновому лісі». Надихаючись його роботами, я почала вивчати техніку написання соснового лісу, і це стало для мене чимось особливим.
Навіть моя дипломна робота в університеті була присвячена цій темі. Вона була написана в стилі «Сосновий бір» і тепер перебуває в музеї Національного парку. Мені здається, що написання соснових лісів дається мені особливо легко, я відчуваю глибокий зв’язок із цією темою. Можливо, це пов’язано з тим, що я багато вивчала творчість Шишкіна і його підхід до зображення природи. Тож «Сосновий бір» – це не просто моя улюблена картина, це частина моєї творчої історії.
Як виникла ідея відкрити власну студію? Що було найскладнішим у її створенні?
Я працювала в художній школі, і мене запросили на роботу в інше місто. Але через деякі сімейні обставини мені довелося переїхати туди з дітьми. Я приїхала наприкінці травня, але приступити до роботи могла б тільки з вересня. А потрібно було чимось годувати дітей
І тоді я просто взяла газету і стала шукати варіанти. Про власну студію я тоді й не думала. Спочатку я шукала роботу, але нічого підходящого знайти не змогла. І раптом я побачила оголошення: «Здається приміщення під студію». Незважаючи на те, що грошей у мене було зовсім небагато, я вирішила ризикнути. І з цього моменту все почалося. І ось уже 15 років я працюю у власній студії.
Звичайно, відкриття студії було пов’язане з певними труднощами, особливо в плані документації. Я завжди більше любила творчість, ніж паперову роботу. Але, як виявилося, всього можна навчитися. Довелося стати і бухгалтером, щоб платити податки, і директором, і навіть технічним працівником. Загалом, поєднувати безліч ролей.
Крім цього, потрібно було ще навчитися працювати з учнями різного віку. Виявилося, що з дітьми працювати набагато простіше, ніж із дорослими. Дорослі потребують більше уваги, вони більш прискіпливі до всього. Їм потрібно, щоб їм приділяли максимум часу. Діти ж, як правило, одразу занурюються в процес малювання і розчиняються в картині. Вони кличуть на допомогу, тільки коли в них щось не виходить. В іншому вони намагаються самостійно висловити свої думки та ідеї. І часом створюють такі цікаві роботи, які навіть дорослим не під силу, бо в них ще жива ця дитяча фантазія.
Однак, найбільшим викликом виявилася взаємодія з дорослими учнями. Виявилося, що вони потребують більше уваги та більш вимогливі до деталей, ніж діти. Діти, як правило, швидко занурюються в процес малювання і дають волю своїй фантазії, створюючи дивовижні роботи. Дорослі ж частіше потребують підтримки та керівництва, щоб розкрити свій творчий потенціал. Я зрозуміла, що робота з дорослими вимагає особливого підходу і терпіння.
У чому головна філософія вашого викладання? Яку головну навичку або цінність ви намагаєтеся передати своїм учням?
Першочерговим завданням для мене є розкриття комунікативних здібностей кожної дитини. Бачачи, як часом діти, занурені у свій внутрішній світ, зазнають труднощів у спілкуванні, я прагну допомогти їм набути впевненості та вміння взаємодіяти з оточуючими. Важливо не тільки розвинути їхній творчий потенціал, а й навчити вільно висловлювати свої думки та почуття.
Не менш значущим аспектом є створення доброзичливої і теплої атмосфери в студії. У сучасному світі, де батьки часто захоплені роботою та цифровими пристроями, дітям особливо необхідна увага та турбота. Тому я намагаюся зустрічати і проводжати кожну дитину обіймами, створюючи відчуття затишку і прийняття. Спочатку деякі діти, можливо, почуваються ніяково, але з часом вони звикають і починають відповідати взаємністю.
Я прагну до того, щоб у нашій студії панувала атмосфера доброзичливості та взаєморозуміння, де кожна дитина могла б відпочити не тільки фізично, а й душевно. Адже творчість – це не тільки медитація, а й спілкування з однодумцями. І від того, хто нас оточує, багато в чому залежить наш емоційний стан і натхнення.
Ви стикалися з учнями, які вважали, що в них немає таланту? Як ви допомагаєте їм повірити в себе?
На жаль, багато дітей приходять до мене, не вірячи у власні сили. Вони сумніваються у своїх здібностях, хоча кожна дитина має унікальний талант. Цей талант може проявлятися не тільки в мистецтві, а й в інших галузях. Діти вражають своєю креативністю та оригінальністю, але часто їх сковують невпевненість і страх.
Багато дітей приходять на заняття не в найкращому настрої – з дому чи зі школи. Деякі діти просто за натурою своєю такі. І я намагаюся пропонувати їм починати з малювання світлими фарбами. Чому? Тому що яскраві кольори справді здатні підняти настрій. І коли в дитини все виходить легко, та ще й яскравими фарбами, вона йде натхненою.
Наше завдання – показати кожній дитині, що вона здатна на багато що. Ми щиро хвалимо їхні роботи, підкреслюємо їхні досягнення і говоримо: «Ти молодець! Подивися, як здорово в тебе виходить!» Ці слова підтримки допомагають дітям повірити в себе і розкрити свій потенціал.
До речі, і дорослі часто не вміють залишатися наодинці з собою, по-справжньому відпочивати. І коли вони вперше починають малювати, то кажуть, яка це насолода, як вони відпочили, скільки емоцій відчули. Особливо мені запам’ятався випадок з одним чоловіком. Спочатку я трохи розгубилася, адже це був дорослий, солідний чоловік. Я думала, як я буду його вчити?
Але знаєте, він радів як дитина! І цей його стан, напевно, передався і мені. Я потім ішла додому така щаслива. Мені здавалося, що я сьогодні подарувала людині гарний настрій. Він прийшов похмурий, з сумнівами, а пішов таким натхненним! Він займався в групі разом із дітьми і забував про свій вік, захоплено малюючи годинами безперервно.
І ви знаєте, зараз він регулярно відвідує наші заняття. Звичайно, він не вмів малювати раніше. Але це була його мрія. І зараз він уже створює картини на продаж. Я дуже рада за нього, що він знайшов себе, нехай і на пенсії. Він, колишній дипломат, високопоставлена людина, завжди мріяв про творчість. І ось, зробивши кар’єру, він нарешті зміг присвятити себе тому, що завжди любив.
Мене дуже тішить цей приклад. Він часто приходить до мене за порадою, показує свої ескізи, запитує, як краще зробити те чи інше. І виявляється, працювати з людьми різного віку неймовірно цікаво.
Яку роль у вашій кар'єрі відіграли міжнародні виставки? Чим відрізняються сприйняття мистецтва в Казахстані та за кордоном?
Міжнародна виставка в Лондоні стала для мене абсолютно новим і хвилюючим досвідом. Я вперше побачила, як інакше ставляться до мистецтва, як високо цінують творчість. У Лондоні я відчула неймовірну енергію від спілкування з людьми, які щиро люблять мистецтво. Це додало мені сил і впевненості в тому, що моя праця не марна.
Хоча в Казахстані теж є поціновувачі мистецтва, їх, на жаль, не так багато. Люди часто поспішають і квапляться, і в них не завжди є час для споглядання прекрасного. У Лондоні ж я бачила, як люди приходили на виставку, щоб насолодитися роботами, висловити своє захоплення. Ця атмосфера щастя і натхнення, яку я там відчула, стала для мене безцінним досвідом.
Після цієї виставки я відчула величезне бажання брати участь у подібних заходах. Я зрозуміла, що це не тільки приносить мені емоційний заряд, а й сприяє моєму професійному зростанню. Я щиро вдячна Golden Time Talent за надану можливість брати участь у конкурсі, перемогти та представити свої роботи на міжнародному рівні.
Я була вражена різноманітністю технік і стилів, представлених на виставці. Я багато чому навчилася, багато чого почерпнула для себе. І тепер з нетерпінням чекаю наступної зустрічі з цим дивовижним світом мистецтва.
Як сім'я та діти впливають на вашу творчість? Як вдається знаходити баланс між викладанням та особистим життям?
Безумовно, сім’я має на мене величезний вплив. Мій молодший син, бачачи, як я сідаю за мольберт, тут же прагне приєднатися. Тому ми придбали для нього власний мольберт, і тепер він із захопленням малює акрилом поруч зі мною.
Мій чоловік, до речі, чудово малює портрети, але свого часу він віддав перевагу спортивній кар’єрі. Вечорами, коли старші сини йдуть на тренування разом із чоловіком, ми з молодшим сином занурюємося у творчість. Кожен із нас працює над своїм полотном, і в цьому занятті ми знаходимо свою особливу гармонію. Кожен займається улюбленою справою, і це створює в нашій родині атмосферу взаєморозуміння і творчості.
Ви згадали любов, чесність і повагу як важливі цінності. Як вони відображаються у вашому мистецтві та роботі?
Любов, вона пронизує все, вона живе в кожній людині. Хіба можна не любити дитину? І мені здається, що всі, хто займається творчістю, – це люди, які люблять: люблять мистецтво, люблять людей, люблять усе, що їх оточує. Як можна не любити ту природу, яку ти зображуєш, тих тварин, яких ти малюєш? Любов і чесність – ось що для мене нерозривно пов’язано.
Чесність завжди стоїть для мене на першому місці. Я переконана, що краще гірка правда, ніж красива брехня. І я ціную, коли і діти, і дорослі говорять правду. Це допомагає їм подолати свої страхи, звільнитися від нав’язаних ролей. Я намагаюся пояснити і своїм дітям, і своїм учням, що обман ні до чого доброго не призводить, він лише заплутує. І вони, здається, прислухаються.
Повага – це цінність, яка глибоко вкорінена в казахській культурі. Від самого народження нас вчать поваги до старших. Бабусі, дідусі, батьки завжди займали особливе місце в нашому житті. Ми також виявляємо повагу до гостей, саджаючи їх на почесне місце за столом – «торге». Ця повага, здається, у нас у крові – повага до старших, повага до людей. І цю цінність ми передаємо далі – своїм учням, своїм дітям і всім, хто нас оточує.
Які у вас творчі плани на майбутнє? Чи є ідеї або проєкти, якими ви хотіли б поділитися?
З найближчих творчих планів – участь у йогодному фестивалі в Лондоні від Golden Time Talent. Так само, нещодавно я приєдналася до Global Talent Confederation. Мені цікаво вчитися популяризувати свою творчість і заявляти про себе. Загалом, у мене багато творчих планів і проєктів на майбутнє.
Я намагаюся брати з собою на виставки та заходи своїх учнів, і цього разу планую відвезти до Лондона ще більше дітей, а також моїх колишніх учнів, які вже обзавелися сім’ями. Наступного року, якщо вдасться, я хочу організувати поїздку і для своїх колег-викладачів, щоб вони теж відчули свою значущість і цінність. Мені хочеться, щоб якомога більше людей відчули ті самі почуття, що й я, коли побувала на виставці в Лондоні та на церемонії нагородження.
Тому я прагну з кожним роком вивозити дедалі більше і більше людей, щоб їх теж впізнали і оцінили гідно. І, звичайно, сподіваюся, що це позитивно позначиться і на моїй репутації.
