Музика - це не просто набір звуків, це мова душі, здатна висловити найглибші почуття і переживання. Для музиканта це не просто професія, а покликання, шлях, завдовжки в життя. У цьому відвертому інтерв'ю Михайло Гутман розповідає нам про своє музичне становлення, про вплив сім'ї, про пошук свого голосу, про відгук аудиторії і про те, як музика допомагає йому переживати складні часи.
Михайле, ви пов'язані з музикою з дитинства. Яким був ваш перший музичний досвід, на якому інструменті грали?
– Мій перший музичний досвід відноситься до самого раннього дитинства, коли мені було, напевно, років п’ять. Я одягав на шию зв’язку білизняних прищіпок на мотузці, грав на них, як на гітарі, і співав пісні Володимира Висоцького для своїх рідних, оскільки його творчість дуже любив мій тато і часто вмикав удома. Загалом, що я частіше чув, те й співав. Були, звичайно, і пісні з телевізора.
Пізніше моїм музичним досвідом стала різноманітна, зокрема й зарубіжна, естрада, яку слухав мій тоді ще не літній дідусь. Я був дитиною, а дідусь купував у кіосках звукозапису найновіші збірки і популярні альбоми різних груп. Так я теж долучався до музики. Мені було дивно, чому мій дід так захоплений музикою. Я ставив йому про це запитання, і він відповідав мені, що, коли був приблизно мого віку, років восьми, його з мамою евакуювали з України в місто Омськ через війну. Тоді він навчався грати на скрипці, але вона зламалася десь у штовханині поїздів і вокзалів. Закінчити навчання музиці дід так і не зміг, але любов до неї залишилася, яку він передав мені.
Також я вчився гри на акордеоні, ходив у дитинстві до музичної школи, але я не люблю згадувати цей досвід. Акордеон був мені нецікавий, і я вчився абияк, через силу.
Як навчання на факультеті естрадного вокалу в Школі джазу вплинуло на ваш музичний розвиток і стиль?
– Це навчання, в принципі, сформувало мене як вокаліста. Я почав писати свої пісні задовго до цього, ще в юності. Поступово моя музика ставала кращою, я показував її друзям, отримував хороші відгуки, і мені неодноразово радили підійти до створення пісень більш професійно: зробити аранжування, записати їх у студії звукозапису. Так в один момент я дійшов до запису своїх пісень. Підготував матеріал, прийшов у студію і заспівав. Послухав – не те! Не звучить. Виявилося, що я зовсім не вмію співати. Я співав просто жахливо, можна сказати, не співав зовсім. Але пристрасть до музики і прагнення до вдосконалення володіли мною, і я прийняв рішення навчатися вокалу. Так я опинився в Школі джазу, де мені вперше почали ставити голос. Там я багато чого дізнався і відкрив для себе тонкощі вокалу. Згодом я ще багато вчився співати, ходив до педагогів з вокалу, займався за методикою Сета Ріггса, але навчання вокалу в Школі джазу стало основою, за що я люблю їхній педагогічний склад і завжди вдячний.
Як ви обираєте теми для своїх пісень, і що вас надихає на їх створення? Чи є у вас особлива методика або техніка?
– Напевно, я пишу просто про те, що мене хвилює. Щось зачепило душу – у голові заграла музика, зазвучав якийсь рядок. Якщо не ліньки, сідаю за синтезатор, починаю грати, записую на листочок. Так народжується пісня. З одного боку, це досить легкий для мене процес: бувало, що пісні мені снилися, і я просто їх записував. З іншого боку, я відчуваю, як мій мозок ніби розігрівається, як комп’ютер, після написання пісні. Тоді я довго не можу заспокоїтися, погано сплю. Хоча з часом я навчився більш-менш керувати цим станом.
А коли Росія почала війну в Україні, деякі теми прийшли самі собою. Адже я ріс в Україні, і саме там дідусь дав мені почути, можливо, першу музику в моєму житті. Мені було погано, ця війна не давала мені спокою, я буквально хворів… Тоді я назавжди виїхав із Росії. А потім народилися пісні: «Прощай, німа країна», «Моя душа плаче» і «Ні війні». З назв уже приблизно зрозуміла спрямованість, але ви неодмінно їх послухайте – для мене це дуже важливо. На YouTube є канал, який я нещодавно почав розвивати. Там усе можна почути й побачити. До речі, відео для двох моїх пісень – «Моя душа плаче» і «Ні війні» – робив режисер з України. Я спеціально шукав для цього людину саме звідти, яка особисто пережила б це і знала по собі, яким має бути візуальне представлення. І він впорався зі своєю роботою чудово, за що я йому безмежно вдячний. І тому я б теж хотів, щоб усі почули і побачили мої пісні.
Завжди було дуже цікаво, як саме створюється цілісна композиція. Наскільки важливий для вас зміст пісні порівняно з мелодією? Чи багато трансформацій проходить та чи інша композиція від ідеї до готового результату?
– Для мене дуже важливий зміст. Послухайте самі. Для мене мої пісні як діти: я їх виношую, створюю, рощу, причісую і роблю кращими. Кожне слово в тексті має значення. Під час написання я періодично перевіряю факти в енциклопедіях і користуюся словниками. При цьому замислююся, як же важко було авторам у минулому, коли не було інтернету і цифрових ресурсів.
Під час написання пісні я починаю з тексту. Найчастіше спадає на думку якийсь рядок, крутиться в голові, потім до нього підбирається інший, після цього я вже не можу встояти, сідаю за робочий стіл і починаю писати. Поруч зі мною стоїть синтезатор, тому паралельно я можу щось награти, прикинути, як це звучатиме. У підсумку я роблю демо-запис вокалу на готові вірші під акомпанемент фортепіано. А далі вже підключаються інші фахівці: аранжувальники, музиканти – і народжується повноцінна пісня.
Що стосується трансформацій, то все абсолютно по-різному. Останню пісню «Ні війні» я написав за один день. Особливо нічого не переробляв. Пісню «Ты моя история» я привіз із собою ще з Росії, зі свого минулого життя. Тут, в Ізраїлі, я про неї згадав і почав «чаклувати». Довго переробляв, додав один куплет. І в підсумку вона народжувалася роки два-три. Послухайте їх обов’язково.
Як ви бачите розвиток своєї музичної кар'єри в майбутньому?
– Це таке запитання, відповідаючи на яке, я відчуваю легкий страх і хвилювання. Як будь-якій творчій людині, мені, звісно, хочеться визнання, сцени, слави! Але коли я собі це уявляю, то починаю боятися: що я буду з цим робити… Тоді я собі відповідаю: «Ти ж цього хочеш, ти гідний, значить, все вийде, і ти впораєшся». Так стає легше. Я дуже хочу, щоб мене почули. Мене просто вбиває «писати в стіл». Так не можна. Усе, що я роблю, насамперед для людей, а головною винагородою для мене завжди є їхні хороші відгуки, емоції, навіть сльози – у найкращому сенсі, звісно.
Зараз розвивається мій YouTube-канал; ще рік тому він був у зародковому стані, а сьогодні на ньому є майже всі мої пісні, відеокліпи та багато тисяч переглядів і лайків. Виходить, так я дізнався, що ще комусь потрібен, цікавий, що я роблю свою справу добре і в мене є перспективи. Це мене надихає і додає сил розвиватися і творити. І я знаю, що все буде добре!
Я розвиваюся і в професійному плані: знайомлюся і працюю з новими музикантами і технологіями, слухаю музику, відвідую концерти своїх улюблених виконавців. Так потроху зростаю і бачу перспективи і прекрасне майбутнє.
Ви згадали, що для музиканта дуже важливо ділитися творчістю і не «писати в стіл». З якими складнощами ви стикаєтеся в популяризації творчості? Як ви з ними справляєтеся?
– Напевно, головна складність у популяризації – це ресурси. Ресурси у всіх сенсах. Це, звісно, і гроші. Адже кожен етап публікації, якщо все робиться серйозно і професійно, коштує грошей, нехай і невеликих. Не кажучи вже про створення пісні, її оформлення та розкрутку. На цих етапах потрібні більш відчутні фінанси. Та й у принципі, думаю, верхньої планки витрат не існує: професійні сесійні музиканти, зйомки кліпу, локації, реклама… гроші, гроші, гроші!
Знання – теж ресурс. Багато речей мені були незрозумілі й навіть дещо чужі. Я музикант, я люблю музику, можливо, навіть щось у ній розумію. Але я досить байдужий до відеокліпів, а вони життєво необхідні. Доводиться освоювати цю сферу. Або, наприклад, різні музичні платформи, стрімінги… З цим усім потрібно розбиратися і витрачати на це час – ще один важливий ресурс.
Так і справляюся. Приміром, трохи більше року тому на моєму YouTube-каналі було близько 100 підписників – переважно це були мої близькі. Зараз на каналі 8000 підписників, десятки і навіть сотні тисяч прослуховувань. Трохи розвинув канал. Так потроху і рухаюся вперед. Хоча, безумовно, хочеться набагато більшого.
Які інструменти та платформи ви вважаєте найбільш ефективними для просування музики незалежного артиста? Що ви вже пробували, а що ні?
– Вважаю YouTube найбільш ефективним. Знову ж таки, багато чого ще не знаю, а щось тільки освоюю. Відчуваю потенціал Spotify і багатьох інших платформ, але мене поки що на все не вистачає. Взагалі, це ціла наука – назвемо її «маркетинг виконавця». Музику, як і будь-який продукт (хоч би як це цинічно звучало), можна упакувати і продавати. При цьому можна хорошу пісню «загорнути» в погану обгортку і не дати їй злетіти, а можна вкластися в щось посереднє і отримати величезну аудиторію і прибуток. Приклади ж не потрібно наводити? Виходить, музикант має бути і швець, і жнець, і на дуді гравець.
Як ви підтримуєте зв'язок зі своєю аудиторією і які відгуки для вас найбільш цінні?
– Зворотний зв’язок приходить через той самий мій YouTube-канал і соцмережі, наприклад Facebook. Під кожним релізом чи відео з’являється чимало відгуків. Ось зв’язок і спілкування. Я намагаюся відповісти кожному. Адже кожен, кому я небайдужий, хто, почувши мене, був зворушений і вирішив сказати кілька слів, – мій слухач. Саме для цієї людини було написано мою музику і, ймовірно, заради цих емоцій і слів. Знову ж таки, так я розумію, що потрібен, що мої пісні «заходять». Звісно, є й мої близькі – родина, друзі. Від усіх них я чую якісь слова. Безумовно, вони люблять мене і тому дещо упереджені. Проте ми обговорюємо все, і це теж дуже важливо для мене.
Розкажіть, будь ласка, про свій досвід живих виступів. Які емоції ви відчуваєте на сцені? Що найбільш цінне для вас?
– О, я це обожнюю! Не знаю, з чим це порівняти. Можливо, з коханням чи наркотиком. Коли відчуваєш, що тебе слухають, що ти потрібен… Це особливе почуття і навіть потреба. А потім люди щиро аплодують, радіють, хочуть ще – і ти їм це даєш. Ви обмінюєтеся енергією, позитивними емоціями. Чим це не почуття і любов? А без любові життя безглузде. Тому це так важливо і бажано для мене.
Які музиканти чи композитори мали найбільший вплив на вашу творчість? Можете розповісти про те, як їхня музика вплинула на ваш стиль?
– Оскільки з дитинства мене оточувала творчість Володимира Висоцького, думаю, він перший поет і музикант, який вплинув на мене. Можливо, тому мені так важливий сенс пісні, кожне слово в ній.
Наступними, пам’ятаю, у 90-х роках на мене вплинули Scorpions. Вони вразили мене своїми баладами. Я ними заслуховувався і зараз дуже люблю. І був щасливий відвідати їхній концерт цього літа в Лондоні. А те, що мою композицію «Ти моя історія» один із членів журі конкурсу Golden Time Talent порівняв за деякими моментами звучання зі Scorpions, дуже ясно говорить про те, хто на мене впливає. Було приємно чути такі гарні відгуки про себе від суддів конкурсу.
А далі вже понеслося, хто тільки на мене не впливав! Нині інколи несподівано відчуваю: так, у мені не вистачає блюзу чи джазу – і кидаюся жадібно слухати. Так наповнююся новим і, хочеться думати, стаю трохи кращим.
Video evaluation of season 61 – Golden Time Talent jury – Dr Roddy Knight
Яку музику ви слухаєте в повсякденному житті? Чи є якісь молоді виконавці, чия музика вас вражає?
– У мене величезна колекція музики. У телефоні та в машині, де я найчастіше слухаю музику, десятки й сотні гігабайт. Там є і сучасний рок, і рок 60–70-х, і класика, і якісна поп-музика. Можна все інтерв’ю зайняти одним переліченням. Хочу сказати про одну виконавицю, яку я відкрив для себе тут, в Ізраїлі, коли вчив іврит. Це Мірі Месіка. Вона просто моє музичне кохання. Її пісні, без перебільшення, світового рівня. Я якось за рік сходив на чотири її концерти. Просто класна виконавиця і музикантка. Рекомендую послухати.
Чи є якісь конкретні цілі, які ви ставите перед собою як музикант на цей рік?
Так, звичайно, цілі є. Без них не можна. По-перше, я хочу написати новий альбом своїх пісень. У мене вже є задумки, щось приходить в голову. Сподіваюся, скоро сісти за інструмент, щоб почати.
По-друге, ще минулого року я відправив свої роботи на кілька музичних конкурсів, результати яких очікую цього року. Вірю в хороший результат.
Ну і останнє: хочеться відвідати якийсь потужний концерт когось із тих, кого люблю. Це мій мінімум.
